Обов'язки вихователя у ДНЗ (2019р)

Ну що ж. З метою самоосвіти і збільшення свого світогляду, переглянула цикл передач про садочки європейських країн. А потім ще переглянула сюжет про їх вартість. Але скільки не шукала - не знайшла жодного сюжету про те, які функції і які обов'язки має вихователь у цих країнах. І щойно попрацювавши над щоденними планами на листопад для своєї групи і подумки (а подекуди і вголос) пославши всіх кого я б хотіла послати і хто це все придумав, вирішила, що прийшов час розповісти вам, що ж входить в обов"язки вихователя. Подивуйтесь ще й ви (це м"яко сказано).
Обов"язки можна розподілити на декілька пунктів:

Вчителі, які руйнують наше майбутнє

Ну що ж, ємоції стихли, всі свята на найближчий час відгуляли, - можна і поговорити. Тож поговоримо про те, що вчителі і вихователі - теж люди (як виявилось).
Не дивлячись на те, що я уже давно "доросла" і прекрасно розумію, що вчителі і вихователі такі ж люди з плоті і крові, як усі інші, все одно до певного часу залишалась така крихітні думка, що вони мають бути трішки "не такими", як усі інші. А, і це враховуючи, що у мене друзі-куми/прикуми, з якими ми дуже гарно відпочиваємо, подорожуємо і т д. вчителі/викладачі... Уявляєте, як нас виховували і що тоді робиться в головах інших людей, у яких немає друзів в освітній сфері?!
Так от. 

Перші 16...

6 жовтня 2019 року моя найстарша донечка стане майже зовсім дорослою. Їй виповниться цілих 16 років! Це якась абсолютно неосяжна цифра, тому що я до кінця не можу усвідомити, що я її перший раз побачила 16 років тому. Що уже стільки часу пройшло від першого кроку, першого зубика, першого "мама" і перших "женихів"...
Я розумію, що ще стільки "першого" попереду, але це уже будуть ті події, в яких я прийматиму все менше і менше участі... І від цього трішки щемить серце.
Сьогодні моя дівчинка стала ще на рік дорослішою і ще на крок наблизилась до свого власного, окремого шляху. Я приймаю це, хоч і тривожусь. Але всім серцем і душею вірю, що життя у неї буде щасливим, сповненим любові і радості. А ми завжди будемо чекати її вдома, і хвилюватись, щоб вона "поїла і одягнула шапку" (с)
З Днем Народження тебе, наш майже дорослий Настуньчик!!!
Цьомаємо Мілько Анастасія

Мар'яні цілих 5! років

Мар"яні в моєму животику було лише декілька тижнів, а я уже всім навкруг розтринділа, що я вагітна, і що в мене буде третя дитина. Здавалося б, ну кого це цікавить і що тут такого? Але мене прямо розпирало від щастя і хотілось поділитись із усім світом тією неймовірною новиною - у нас буде ДИТИНКА!
І ось, сьогодні цій дитинці уже цілих 5 років! Вона уже сама дістає те, що їй потрібно, з верхніх поличок; вона сама сідає "робити уроки" і збирає свій рюкзак до садочка.
Аж не віриться, що 5 років тому у цей день, я плакала від неймовірного щастя, коли мені поклали на груди таку маленьку але неймовірно гарну дівчинку.
Ці 5 років вона нас тішить своїм сміхом і своїми ексклюзивними подарунками; ми разом сумуємо, коли вона плаче і намагаємось зробити те, що, здавалося б, нікому не під силу. Але вона зможе зробити будь-що, що б вона не замислила. Бо ми завжди є біля неї. І завжди будемо.
З Днем Народження, наша Червона Капелюшка!

Невидима ниточка

Так важко відпускати дорослішаючих дітей. Це ніби розтискати потроху один за одним пальці, що стискають рідну руку... Ніби поступово, повільно, одну за одною різати тоненькі, ледь вловимі ниточки, що вас зв"язують.
А так хочеться цей мільйон ниточок зібрати в жмут і зав"язати в тугий вузол, щоб ніхто і ніколи не розірвав! Так хочеться назад шарпнути руку, яку уже майже відпустила і затиснути в міцний кулак... А ще забрати свое "сокровіще", зачинити в найдальшій кімнаті, замкнути на тисячі замків і самій сісти під дверима і гавкати на всіх скаженим гавкотом, розбрискуючи слину навсібіч, щоб ніхто і не подумав забрати того, хто належить тобі і тільки тобі...
Але замість цього, ти даєш якісь "розумні" (з твого боку) настанови, типу: довго не гуляйте, бо темно-небезпечно; поїжте нормально, а не мівіну, бо на ранок шлунок буде боліти; нікого стороннього додому не приводьте - нахороби вам лишні проблєми... І роблячи вигляд, що ти з усім змирилась і що все нормально - відпускаєш...
Бо, напевно, час прийшов хоч і повільно, але відпускати.. Бо це уже не твоє життя, не твої тривоги, радощі, перемоги і поразки... Це все уже не твоє.. І ти маєш з цим змиритись...

Робота мрії або мрії повинні здійснюватись. Навіть у дорослих )

Коли я сказала своєму Брательніку, куди я вийшла на роботу, він відповів: "Вітаю! Ще одна твоя мрія збулась!" А все тому, що я тепер працюю вихователькою, як і мріяла усе своє життя, хоч і думала, що ця мрія так і залишиться мрією.

І знову 1 вересня...

Якось я готувалась - готувалась і все одно виявилась абсолютно не готовою до усвідомлення того, що у найстаршої Дитини це останій Перший Дзвоник у школі, що це її останній рік у школі і, 

Італія для старших Дівчат

Дивлюсь на останні події в Україні і в світі, та все більше розумію, що правильно зробила, відправивши Двох старших дівок в автобусний тур закордон. Так, на двох вийшло для нас таки дуже затратно і ми цей борг будемо віддавати як мінімум рік. Але воно того варте.

Перемишль для двох

Що ж, я зробила неймовірне - залишила дітей і без них вирушила у невеличку подорож. Угу, удвох із чоловіком. Без дітей. Зовсім. Навіть найменшу не взяли. Взагалі... Самій не віриться...

І про прививки...

Я засмучена і мені потрібно виговоритись. Я довго ніяк не коментувала будь - які пости на цю тему, бо ну вже дуже вона "срачиконебезпечна". Але окрім виговоритись мені потрібна порада. Хто ще не здогадався - сум мій пов"язатиний із прививками...

Моє маленьке

Не знаю, як ставляться/реагують батьки на дорослішання єдиної дитини (мені цього не довелося пережити), бо коли дітей двоє чи більше, усе відбувається саме собою. 

Вибір ВУЗу для дитині - мамі видніш?

Колись, за часів початку мого студенства, більшість однолітків йшли вчитись у ті виші, куди їх могли "поступити" мама з татом, або ті, які були найпростші і не дуже затребувані (отже "вступних внесків" або не було, або були мінімальні). Тому, більшість йшла вчитись тієї професії, до якої їм не лише душа не лежала, але й подекуди взагалі не розуміли - для чого воно все.

У мене з вікна, що на кухні, видно Ліс.

 Ліс прямо за парканом. Вікно - одразу над мийкою. І кожного разу, як я щось мию - дивлюсь на Ліс.
Ще рік-пів року тому між парканом і Лісом була грунтова дорога. Але вона зникла. Її забрав собі Ліс. Тепер він починається одразу за нашим парканом із маленьких і гнучких кущиків.

Дитячий майданчик - дитяча мрія )

Колись давно у мене був бложик, слоганом якого було: "Мрії мають здійснюватись, а дитячі тим більше". Бложика давно немає, але слоган мені співзвучний і досі. Добре, що є люди, які вміють здійснювати чиїсь мрії.

Всього лише 29 червня, а вже пахне осінь...

Надворі пахне осінь, не зважаючи на те, що зараз лише червень... І я інстинктивно починаю гтуватись д наших днів народження, бо у нас лише Іванка нормальна - всі інші народились восени 😀

Море кольору Іванчиних очей

Є море кольору Іванчиних очей. Ось саме так і ніяк навпаки. Море кольору Іванчиних очей.

Як відчути себе в приміській електричці, коли ти летиш міжнародним авіарейсом?

Вам має випасти щасливе місце позаду невеличкої сімейки із мами, тата та дитини. І ось, як тільки

27 травня 2019 - усе буває вперше

#Село_і_Люда
Минулий рік, цей і ще (підозрюю) наступний, у нас багато чого буде вперше.

Початок весняно-польових робіт у травні 2019

Сезон #село_і_Люда в самому розпалі. Якщо минулого року я садила все підряд на "а що виросте", то цього року все було з прорахунком і розподілом по грядочкам.
Отже, на сьогодні посаджено і зійшло:

Вікторія Гранецька «Reality Show/Magic Show»

Так дивно і так незвично зустрічатись з автором книжки, яка тебе цікавить. Адже, виявляється, автори - вони живі і приємні люди, з якими дуже цікаво спілкуватись! Нещодавно мені випала нагода зустрітись і отримати чудову книжку «Reality Show/Magic Show» з рук самої авторки - Вікторія Гранецька.

Обираємо ВНЗ?

Ну що ж, любі друзі, - прийшов час розказати вам страшну казочку про бубликів в"язочку. Але ніт. Краще розкажу, як ми часу не гаємо, а думаємо, що робити дитині після закінчення 11-го класу.

Бути мамою - це таки круто

Колись я мріяла, що у мене буде дочка/дочки, і ми будемо разом ходити по магазинам, обирати одяг, косметику, взуття... І, здається, моя мрія збулась 😀

Як чужі хлопці моїх дівчат захищали 0_0

Розкажу вам одну невеличку історію, яка трапилась ось декілька днів тому, і вона, як на мене, досить показова щодо нашої молоді. Отже.

Як ми будували будинок - Частина 4. Здача в експлуатацію

Ну, я вже майже звикла, що у нас усе не як в людей. Тому, план будинку ми зробили, але побудувати той будинок нам не вдалось із багатьох причин. Але ми почали будувати інший, який відрізнявся від того, що ми планували. І нам довелось вносити правки в "Індивідуальний план будивництва" уже на етапі заливки фундаменту. Але то таке...

Як ми будували будинок - Частина 3 - Дозвільні документи

Отже, для того, щоб почати будівництво потрібно мати земельну ділянку, на якій можна будуватись. Ми шукали і купували. Паралельно з вибором і купівлею землі, ми обирали і затверджували план будинку. Потім, маючи на руках документи, про право власності на земельну ділянку (на якій можна будувати житло) + план будинку і ще деякі папери - можна отримати дозвіл на будівництво. Як виявилось, це все робиться не швидко і коштує грошей. Отже:

Як ми будували будинок. Частина 2 - План будинку

Що ж, після того, як рішення про купівлю ділянки і побудову будинку було прийняте (про це частина 1), ми знайшли компанію, яка в нашому регіоні займається будівництвом будинків за цією новою технологією - каркасний будинок (Канадська технологія) . У них на сайті повний опис технології доступною мовою, декілька варіантів самої комплектації стін, декілька варіантів проектів уже готових будинків та можливих проектів. Інформації достатньо.

Як ми будували будинок. Частина 1 - Рішення

Є мрії, які збуваються швидко, легко і безболісно. А є ті, які мають дозріти до свого "зіркового" часу. Мрія про свій власний будинок з"явилась у мене не так уже і давно. Ну, про власне житло я завжди мріяла, мало у кого цієї думки немає. Але спочатку було не важливо, що то за житло буде - квартира чи будинок. Потім я все ж таки вирішила, що було б непогано мати власну квартиру. Але лише з народженням Мар"яни я зрозуміла, що квартира - то зовсім не те, що мені потрібно і абсолютно не те місце, де б я хотіла виховувати своїх дітей. Я зрозуміла, що мені і моїм дітям потрібен простір без сусідів, у яких то п"яні бійки, то танці до ранку, то вічний ремонт; зрозуміла, що мені мало двох - чотирьох годин на день вуличних прогулянок для моїх дівчат у теплу пору року; нам мало простору квартирної коробки і гратів сходових кліток.