Вчителька

Я довго до цього йшла і, нарешті, прийшла! Я тепер вчителька )))
Мало хто, напевно, буде тішитись тим, що працює вчителем, а я тішусь. Хоча, я знаю ще парочку таких самих божевільних, як я )))
Я дуже цього хотіла, для цього я два рази закінчила навчання в одному і тому ж університеті, відмовилась від цікавої та прибуткової роботи, ну і ледь не пройшла "і Крим, і Рим, і мідні труби".

Так, мені було доволі таки лячно братись до цієї роботи, адже це не просто робота з людьми, це навіть не робота з малюками, яких на ручки взяла і вони уже "твої", це робота з маленькими особистостями. У них уже "ручками" авторитет не заробиш, і їх уже потрібно вчити не олівця у руках тримати, а речі на багато складніші. Я маю бути і математиком, і вчителем мови/літератури, і вчителем природознавства, і вихователем, і миритем, і сварителем )))
Ви не уявляєте, як це бомбезно!!!
Навіть коли мені доводиться виявляти своє незадоволення якимись діями дітей мого класу, через хвилину, та що там хвилину — через секунду я згадую, що це "мої"!!! діти, і одразу стає так млосно-лагідно, що хочеться їх усіх обійняти. Але ж ніззя! Я ж щойно була засмучена!

Не знаю, як хто, а у мене відчуття, ніби я вродилась біля дошки. Якось так легко пояснювати, показувати і розповідати, що здається, я робила це завжди. Звичайно, я бачу, хто розуміє і слухає, хто не розуміє, але слухає, хто не розуміє і не слухає, а кому просто сьогодні не до цього. Я все бачу, хоча дехто думає, що він розумніший за всіх.

А як цікаво спостерігати за стосунками дітей!!! За тим, як в одному маленькому тілі уживаються допитливий, гострий розум і шило в дупці! Як ця дитина, сидячи під партою, бо йому щось там треба, усе чує і відповідає! Це ж шикарно!!! Як дитина, яка забула зробити домашнє завдання, яка не взяла ні зошита, ні книжки, спокійно собі реагує на зауваження виразом типу: "ну що поробиш, ну забув/ла" (не вперше, при цьому)

Словом — діти, це просто невичерпне море цікавого щодня!

Єдине "але є одне але" (с) - папірці. Не знаю, скільки їх було "до того", але деколи складається враження, що написання усього цього "на позавчора" не закінчиться ніколи. І це не беручи до уваги підготовку до уроків (тут, ніби, стало простіше з папірцями), і те, що немає настільки безглуздих папірців, як у садочку. Всі, здається, "по ділу", але їх так багато... Може це лише на початку року, а далі буде легше?

Компліменти

 Знаєте,нас не вчили приймати компліменти; нас не вчили, як сприймати похвалу, ми не знаємо, як приймати вдячність... Ну от скажімо, мені кажуть, що у мене чудова зачіска, і я бачу, що людині дійсно подобається, а як відреагувати на комплімент - не знаю. Починаю соромитись і часто-густо кажу, щось типу "ой, та ладно, нічого там надзвичайного, таке собі"... Чи, приміром, чимось комусь допомогла, тобі дякують реально від душі, а ти починаєш знову соромитись: "та нема чого дякувати, та я нічого не зробила" т д і т п... Але ж, насправді, і зачіска чудова, від якої я сама в захваті, і подяку я заробила і можу собою пишатись, але сприйняти це від когось - важко.

Десь так само, напевно, виходить і з нашими дітьми. Ми намагаємось їх "не прийчати до рук", "не перехвалити", " неперелюбити"... І виростають тоді з них недолюблені і недохвалені дорослі. А це ж так легко, сказаи дитині, що ти нею пишаєшся, навіть тоді, коли твої очікування не зовсім виправдались. Але то ж були лише твої очікування... 

Я зрозуміла, що я таки пишаюсь моїми дітьми. Вони чудові, хай би там що... ЗНО здано не на 200 (через це ніхто татуювання в 16 років не робитиме ))), але дуже добре, університет обрано надзвичайно хороший. Моя дитина підробляє на тій роботі, яка їй подобається і може самостійно забезпечити оплату певних своїх забаганок. Вона вчиться планувати свій час і свої витрати, у неї є плани на майбутнє і впевненість у собі.

Інша хоч і не знає ще, чого вона хоче від життя, але знає, чим би вона із задоволенням займалась. Вона спокійно не лише себе захистить, але й сестричок. Чого варте лише "дам в оч" хлопчику, який ображав її старшу сестричку. Вона обережна і відлюдькувата, зате обожнює тварин і швидше сама буде голодна, ніж хтось із її "дітей" не доїсть.

Найменше ще маленьке, вередливе і смішне, але вона уже все дітить на всіх. Навіть пластилін, який старшим непотрібен. Вона з нетерпінням чекає, коли старші повернуться додому, де б вони не були. Вона відчуває себе частинкою їхнього світу і вони є важливою частиною її світу. Це настільки бомбезно, що я навіть передати не можу!

Кортше. Я пишаюсь своїми дітьми, бо вони просто неймовірні і вони МОЇ

Випускний!

Нарешті закінчилась ця, здавалося б, нескінченна епопея із закінченням школи. Здали ЗНО, відсвяткували випуск, отримали атестати. 

Було дуже цікаво і змістовно спостерігати за випускниками на святі. Вони уже вважають себе повністю дорослими. Вони вважають, що нарешті у них почнеться доросле життя, де вони будуть робити що схочуть, жити як схочуть і ні перед ким не звітувати. Але насправді вони ще не дорослі, але і не діти уже. Вони Маленькі Дорослі або Дорослі Діти, які сп'яніли від подиху свободи від школи, від уроків і від усвідомлення, що перед ними відкритий увесь світ.

І вони таки праві - перед ними зараз відкрито безліч можливостей, безліч доріг, якими можна йти у своє майбутнє. Увесь світ до їхніх ніг, потрібно лише правильно обрати шлях. Головне йти в перед і вірити у те, що все можливо, якщо не так, то інакше точно вдасться.

Але ці Дорослі Діти ще тішать своєю наївністю, що доросле життя - це так просто, легко і весело. Насправді, будь який вибір/рішення має свої наслідки і вплив на майбутнє. І сьогоднішнім ипускникам доведеться приймати відповідальність за свої рішення і за їхні наслідки, доведеться навчитись хоч мінімально прораховувати ризики своїх дій або бездіяльності. Доведеться планувати витрати і прибутки... У них ще стільки відкриттів дорослого життя, як приємних, так і не дуже...

Але у них ще все попереду, все, насправді, лише починається...

І хай цей початок буде радісним, п'янким і щасливим!

І все на світі треба пережити
і кожен фініш це по суті старт
і наперед не треба ворожити
і за минулим плакати не варт (с)
Ліна Костенко