Усе сталось зовсім несподівано навіть для мене, адже потрапити на цю роботу я намагалась уже років 10, але все не вдавалось... І тут я, без якоїсь великої надії на успіх, надіслала чергове резюме... Коли у мене вивітрилась уже і та крапля надії, що була, - мені подзвонили і запросили на співбесіду. Я була в шоці і від несподіванки, навіть говорити нормально не могла. А коли ж мене таки взяли на роботу - я не відчувала під собою землі від щастя. Але окрім цього було таке дивне відчуття, яке і не опишеш одним словом. Навіть одним реченням не опишеш. Це коли ти чогось дуже-дуже прагнеш, уже і не сподіваєшся, що коли - небуть отримаєш, і тут несподівано ось це бажане звалюється тобі на голову... І щастя переповнює, і страх, бо може воно виявиться не тим, чим ти собі уявляв, а може, ти не впораєшся, а може.... І безмежна безмежність таких думок....
І що я вам скажу... Все таки дійсно не зовсім так, як я собі уявляла. Усе, що ми знаємо про роботу вихователя - лише вершинка айсберга. Навіть про роботу вчителя ми знаємо більше.
Але і сама робота з дітьми мені уявлялась не зовсім так. Це десь як жінка, котра перший раз вагітна, уявляє собі пухкенького, щасливого і усміхненого малюка, а на томість отримує подекуди худеньке, трішки синюшне і закакане немовля, яке ще й плаче ))) Так і в мене було - усі плачуть, пускають бульки з носа, розкидають іграшки, розбігаються з майданчика.... На третій день своєї роботи я готова була сісти посеред зареваних малюків і ревіти голосніше за всіх них разом узятих, пускаючи найбільші бульки з носа. Я думала, що це все, крах моєї ще непочатої кар"єри і руйнування усіх мрій і сподівань... І навіть якби я піддалась тоді своєму бажанню усе покинути і втікти, це не змінило б основного - моя мрія збулась! Я працювала вихователем у садочку )))
Проте, втікти мені не вдалось - я залишилась єдиним вихователем у яслах на декілька днів. Ще й без нянічки, яка була на лікарняному. Ну не могла ж я покинути дітей без виховательки, бо я малодушне перелякане нещастя, яке здалось при перших же труднощах?
Коротше, я залишилась. А там і нянічка повернулась. А потім і колега на зміну знайшлась. І якось воно стало не так уже і страшно. І плакати перехотілось. І дітки не тікають, коли мене бачать )))
А вчора, коли ми гуляли на майданчику, так мені взагалі сказали мами моїх вихованців, що дитина погоджується йти в садок, тільки якщо там є я.... І я розтанула на віск...☺️
Не знаю, чи надовго мене вистачить, бо спочатку я думала звільнятись через тиждень, потім уже в кінці місяця, а зараз навіть не знаю, що робити... І хочеться, і колеться (на першу зміну я прокидаюсь о 5 ранку, і йду на перший автобус кілометр пішки, а що буде ближче до зими - не уявляю), і сама з себе сміюсь... Поживемо - побачимо...
І про обов"язки вихователя я розповім потім. Але уже зараз можу сказати, що отримувати 4 000ГРН (чотири тисячі гривень) на місяць за цю роботу - на це погоджуються або від безвиході (та й то, краще уже прибиральницею на такі самі гроші йти від безвиході), або просто божевільні люди ))) Як я )))🥳🤪
Та одне можу сказати точно - мрії збуваються, навіть такі дурнуваті, як у мене. Головне, хоч щось робити для їх досягення і не боятись, коли вони таки починають здійснюватись.
Немає коментарів:
Дописати коментар