Обов'язки вихователя у ДНЗ (2019р)

Ну що ж. З метою самоосвіти і збільшення свого світогляду, переглянула цикл передач про садочки європейських країн. А потім ще переглянула сюжет про їх вартість. Але скільки не шукала - не знайшла жодного сюжету про те, які функції і які обов'язки має вихователь у цих країнах. І щойно попрацювавши над щоденними планами на листопад для своєї групи і подумки (а подекуди і вголос) пославши всіх кого я б хотіла послати і хто це все придумав, вирішила, що прийшов час розповісти вам, що ж входить в обов"язки вихователя. Подивуйтесь ще й ви (це м"яко сказано).
Обов"язки можна розподілити на декілька пунктів:

Вчителі, які руйнують наше майбутнє

Ну що ж, ємоції стихли, всі свята на найближчий час відгуляли, - можна і поговорити. Тож поговоримо про те, що вчителі і вихователі - теж люди (як виявилось).
Не дивлячись на те, що я уже давно "доросла" і прекрасно розумію, що вчителі і вихователі такі ж люди з плоті і крові, як усі інші, все одно до певного часу залишалась така крихітні думка, що вони мають бути трішки "не такими", як усі інші. А, і це враховуючи, що у мене друзі-куми/прикуми, з якими ми дуже гарно відпочиваємо, подорожуємо і т д. вчителі/викладачі... Уявляєте, як нас виховували і що тоді робиться в головах інших людей, у яких немає друзів в освітній сфері?!
Так от. 

Перші 16...

6 жовтня 2019 року моя найстарша донечка стане майже зовсім дорослою. Їй виповниться цілих 16 років! Це якась абсолютно неосяжна цифра, тому що я до кінця не можу усвідомити, що я її перший раз побачила 16 років тому. Що уже стільки часу пройшло від першого кроку, першого зубика, першого "мама" і перших "женихів"...
Я розумію, що ще стільки "першого" попереду, але це уже будуть ті події, в яких я прийматиму все менше і менше участі... І від цього трішки щемить серце.
Сьогодні моя дівчинка стала ще на рік дорослішою і ще на крок наблизилась до свого власного, окремого шляху. Я приймаю це, хоч і тривожусь. Але всім серцем і душею вірю, що життя у неї буде щасливим, сповненим любові і радості. А ми завжди будемо чекати її вдома, і хвилюватись, щоб вона "поїла і одягнула шапку" (с)
З Днем Народження тебе, наш майже дорослий Настуньчик!!!
Цьомаємо Мілько Анастасія

Мар'яні цілих 5! років

Мар"яні в моєму животику було лише декілька тижнів, а я уже всім навкруг розтринділа, що я вагітна, і що в мене буде третя дитина. Здавалося б, ну кого це цікавить і що тут такого? Але мене прямо розпирало від щастя і хотілось поділитись із усім світом тією неймовірною новиною - у нас буде ДИТИНКА!
І ось, сьогодні цій дитинці уже цілих 5 років! Вона уже сама дістає те, що їй потрібно, з верхніх поличок; вона сама сідає "робити уроки" і збирає свій рюкзак до садочка.
Аж не віриться, що 5 років тому у цей день, я плакала від неймовірного щастя, коли мені поклали на груди таку маленьку але неймовірно гарну дівчинку.
Ці 5 років вона нас тішить своїм сміхом і своїми ексклюзивними подарунками; ми разом сумуємо, коли вона плаче і намагаємось зробити те, що, здавалося б, нікому не під силу. Але вона зможе зробити будь-що, що б вона не замислила. Бо ми завжди є біля неї. І завжди будемо.
З Днем Народження, наша Червона Капелюшка!

Невидима ниточка

Так важко відпускати дорослішаючих дітей. Це ніби розтискати потроху один за одним пальці, що стискають рідну руку... Ніби поступово, повільно, одну за одною різати тоненькі, ледь вловимі ниточки, що вас зв"язують.
А так хочеться цей мільйон ниточок зібрати в жмут і зав"язати в тугий вузол, щоб ніхто і ніколи не розірвав! Так хочеться назад шарпнути руку, яку уже майже відпустила і затиснути в міцний кулак... А ще забрати свое "сокровіще", зачинити в найдальшій кімнаті, замкнути на тисячі замків і самій сісти під дверима і гавкати на всіх скаженим гавкотом, розбрискуючи слину навсібіч, щоб ніхто і не подумав забрати того, хто належить тобі і тільки тобі...
Але замість цього, ти даєш якісь "розумні" (з твого боку) настанови, типу: довго не гуляйте, бо темно-небезпечно; поїжте нормально, а не мівіну, бо на ранок шлунок буде боліти; нікого стороннього додому не приводьте - нахороби вам лишні проблєми... І роблячи вигляд, що ти з усім змирилась і що все нормально - відпускаєш...
Бо, напевно, час прийшов хоч і повільно, але відпускати.. Бо це уже не твоє життя, не твої тривоги, радощі, перемоги і поразки... Це все уже не твоє.. І ти маєш з цим змиритись...

Робота мрії або мрії повинні здійснюватись. Навіть у дорослих )

Коли я сказала своєму Брательніку, куди я вийшла на роботу, він відповів: "Вітаю! Ще одна твоя мрія збулась!" А все тому, що я тепер працюю вихователькою, як і мріяла усе своє життя, хоч і думала, що ця мрія так і залишиться мрією.