Вчителька

Я довго до цього йшла і, нарешті, прийшла! Я тепер вчителька )))
Мало хто, напевно, буде тішитись тим, що працює вчителем, а я тішусь. Хоча, я знаю ще парочку таких самих божевільних, як я )))
Я дуже цього хотіла, для цього я два рази закінчила навчання в одному і тому ж університеті, відмовилась від цікавої та прибуткової роботи, ну і ледь не пройшла "і Крим, і Рим, і мідні труби".

Так, мені було доволі таки лячно братись до цієї роботи, адже це не просто робота з людьми, це навіть не робота з малюками, яких на ручки взяла і вони уже "твої", це робота з маленькими особистостями. У них уже "ручками" авторитет не заробиш, і їх уже потрібно вчити не олівця у руках тримати, а речі на багато складніші. Я маю бути і математиком, і вчителем мови/літератури, і вчителем природознавства, і вихователем, і миритем, і сварителем )))
Ви не уявляєте, як це бомбезно!!!
Навіть коли мені доводиться виявляти своє незадоволення якимись діями дітей мого класу, через хвилину, та що там хвилину — через секунду я згадую, що це "мої"!!! діти, і одразу стає так млосно-лагідно, що хочеться їх усіх обійняти. Але ж ніззя! Я ж щойно була засмучена!

Не знаю, як хто, а у мене відчуття, ніби я вродилась біля дошки. Якось так легко пояснювати, показувати і розповідати, що здається, я робила це завжди. Звичайно, я бачу, хто розуміє і слухає, хто не розуміє, але слухає, хто не розуміє і не слухає, а кому просто сьогодні не до цього. Я все бачу, хоча дехто думає, що він розумніший за всіх.

А як цікаво спостерігати за стосунками дітей!!! За тим, як в одному маленькому тілі уживаються допитливий, гострий розум і шило в дупці! Як ця дитина, сидячи під партою, бо йому щось там треба, усе чує і відповідає! Це ж шикарно!!! Як дитина, яка забула зробити домашнє завдання, яка не взяла ні зошита, ні книжки, спокійно собі реагує на зауваження виразом типу: "ну що поробиш, ну забув/ла" (не вперше, при цьому)

Словом — діти, це просто невичерпне море цікавого щодня!

Єдине "але є одне але" (с) - папірці. Не знаю, скільки їх було "до того", але деколи складається враження, що написання усього цього "на позавчора" не закінчиться ніколи. І це не беручи до уваги підготовку до уроків (тут, ніби, стало простіше з папірцями), і те, що немає настільки безглуздих папірців, як у садочку. Всі, здається, "по ділу", але їх так багато... Може це лише на початку року, а далі буде легше?