2014 рік - ніфіга не чудовий рік

Закінчується рік, і фейсбук придумав нову "фішку" - "Це був чудовий рік. Дякую, що ми були разом". І от що я скажу - це був ніфіга не чудовий рік. Він був і злим, і розчаровуючим, і руйнуючим мрії та надії. Це був рік війни, зрад, смерті та надій. Але були й надзвичайні моменти, які допомагають жити і триматись...

Новорічний календар

Якось плануєш усе заздалегідь, а зробити виходить лише в останній момент. Так і цього разу - планувала зробити новорічний календар задовго до 1 грудня, але вийшло його зробити лише 30 листопада. Та й то, трішки не так, як планувалось. Але, з іншої сторони, усе вийшло краще, ніж я думала.

Ось такий початок зими...

Ось знову прийшла зима. Раніше вона викликала лише позитивні емоції, адже наближались Різдвяні свята, море гарних емоцій, подарунків та радощів. Але зараз усе зовсім не так... Але це у дорослих, а діти продовжують вірити в чудо....

Бути мамою

Якщо хтось ще досі думає, що бути мамою - це легко й весело, то він глибоко помиляється. Відкрию таємницю, але діти не завжди одразу такі пухкенькі веселі янголятка, як в рекламі дитячих товарів. Деколи, а може й майже постійно, вони зовсім не такі, як ви очікуєте.

Вагітність і подорожі, або Одне іншому не заважає

Багато хто в декреті знаходить своє справжнє захоплення, яке потім стає справою усього життя, що приносить не лише фінансове, але й моральне задоволення. Я якась непостійна - то у мене журналістика "на все життя", то уже я продавець реклами, то редактор... Але паралельно з усім цим я подорожую. І не важливо - вагітна чи ні, маленька дитина чи ні... Деколи мені просто життєво необхідно кудись поїхати, інакше починається депресія. Але при вагітності усе не так просто.

Перший, у маленькому дитячому житті, сніг

От і порозходились усі по справам - дорослі Дівки в школу, тато на роботу, кицька спати... Залишились лише ми з Мар"янкою... А за вікном сніг... Перший у маленькому Мар"янчиному житті сніг... Вона ще не розуміє, ще навіть і не бачить його, але я впевнена, вона відчула ту радість, з якою Настя з Іванкою побігли із тепленьких ліжок дивитись у вікно, коли почули, що надворі сніг; вона відчула, як татові не хочеться виходити в холод; вона відчула мамин мимовільний сум за спогадами про перший сніг...

Пологи - кожен раз, як вперше

Я щаслива. Напевно, про це не можна говорити вголос, про це бажано мовчати тихенько і насолоджуватись цим неймовірним відчуттям, яке так легко налякати... Було і боляче, і страшно, і радісно... Все було, поки народжувалось наше маленьке Щастячко.

Осінь прийшла - дощі принесла

Якось зовсім непомітно літо змінилось на осінь. Ось уже і вересень незабаром скінчиться, а все одно якось не віриться, що скоро уже і листя опаде, і сніг за вікном кружлятиме... Хоча осінь - це надзвичайно цікава пора року - разом з нею починається навчальний рік, змінюється погода і чомусь завжди починаєш замислюватись над своїм буттям... Ця осінь у нас буде зовсім не схожою на усі попередні. Принаймні, усі події вересня вказують саме на це...

Як зважитись на народження дитини... ще раз...

Здається, усе це починалось в якомусь іншому житті, коли ніхто навіть уявити не міг, що ми будемо жити у військовий час, чекатимемо звістки із фронту та ховати наших героїв. Усі ми тоді жили сподіванням, що ось закінчиться зима, ми переможемо, відстоїмо своє право на краще життя і зможемо зустрічати весну та насолоджуватись літом... Але сталось так, як сталось... Хоча ми зараз не про це. Ми про те, що не зважаючи на усі події в нашій країні, жінки вагітніють, а дітки народжуються. У когось перше, у когось друге, а нам вищі сили вирішили подарувати третє, не дивлячись на такий не легкий час....

А на моїй землі іде війна...

Кожен день починається з ранку, а ранок у нас починається із перегляду новин - чи всі живі, чи усі здорові... Але рідкісний ранок дозволяє зітхнути з полегкістю - усе спокійно... Краще сказати, один із 50...

Паралельна реальність або а якби зробити все навпаки?

Чомусь заполонили мою голову думки про те, а що якби... Якби я тоді пішла не туди, а туди; якби сказала не так, а інакше; якби зробила не те, а інше.... Розумію, що можливо було б усе набагато гірше (а може краще), що не було б того, що є4 і що подивитись, хоч одним оком, а що було б, просто неможливо... але...

Він високо літав...

Сьогодні дізналась про загибель мого хорошого друга та просто чудової людини, пілота, біля Слов"янська. Його транспортний літак підбили із новітньої зброї рф... Він та його екіпаж відвели палаючий літак від житлових масивів Слов"янська, аби уникнути людських жертв, а самі загинули. Костя був першим, кого упізнали...

До таких новин звикнути неможливо... Фото знайомої і по своєму близької тобі людини побачити у розділі некрологів не просто моторошно, а жахливо... Я не хочу у це вірити, я не хочу вірити у те, що він більше не подзвонить і не розпитає як у мене справи, не розповість про свого сина...

Він казав, що після виборів усе стабілізується... От і стабілізувалось...

Такого просто не може бути і все... просто не може...

Чарівна дівчинка Іванка і танці

З кожним днем, та навіть з кожною хвилиною, все більше переконуюсь, що двоє дітей одних батьків - це зовсім різні особистості. І не лише через зовнішню несхожість, а через темперамент, звички, схильності...

Великдень і дитячі спогади

Не зважаючи на усю примарність подій, які відбуваються з нами сьогодні, ми з благоговінням очікували на це світле свято - Великдень. Найбільше цього свята чекають діти. Адже усі приготування до свята, та саме святкування, просякнуті таємничістю та відчуттям справжнього дива. І коли дивишся на своїх дітей, як світяться їхні очі, як із завмиранням подиху вони очікують на освячення корзинок із Пасочками вночі біля церкви, розумієш, що ось ці моменти стануть одними із найсвітліших і найпрекрасніших серед усіх дитячих спогадів. Бабуся, дідусь, уся родина за святковим столом... Мимоволі зринають спогади власного дитинства - коли мама була маленькою...

Завтра була війна

Немає слів, та й навіть думок не вистачає, щоб осягнути усю ірраціональність та неймовірність усього, що відбувається з нами сьогодні. Невже ми, хто дорослішав у Незалежній Державі, хто народжував дітей у Незалежній державі, могли подумати, що кожного ранку будемо прокидатись із острахом - почалась війна?

Вічна пам"ять Героям Майдану!

Мам, сьогодні їду на Майдан,
Якщо не повернуся, мене вбили,
Та знаєш, мам, я буду там не сам,
Там люди, у яких багато сили,
Не плач, я мушу бути там де всі,
Грудьми стояти перед лютим звіром,
А знаєш мам, я вдячний є тобі,
І ти пишайся завжди своїм сином.
Візьму щита, піду поміж людей,
І я прикрию їх, від куль отих проклятих,
Вже знаєш мам, дістало до грудей,
Як з вилами там брат іде на брата.
Я їду, бо це є моя земля,
Я народився тут, і тут я і загину,
Ми вільні, і ми любимо життя,
Та віддамо його за вільну Україну

Мама і революція

Усі події, які зараз відбуваються в нашій країні, дозволили побачити усе єство і розумові здібності людей, які оточують мене, мою сім"ю та моїх дітей. Багато хто із жінок намагається відгородитись від важливих і жахливих подій, які відбуваються, і роблять вигляд, що нічого не відбувається ("Ну на нашій же вулиці тихо!", " А я живу, і буду далі танцювати і розважатись!"). Дехто каже, що краще стабільне лайно, ніж боротьба за краще майбутнє. Але жодна з них, на мою думку, аж ніяк не розуміє, що у даний момент обирає майбутню долю своїм дітям.