При першій вагітності я була молода і зелена. Я не знала, що це і чого чекати. Тому я себе берегла, їла, пила, спала і дослухалась до найменших змін у своєму організмі. Подорожі на певний час випали із поля зору.
При другій вагітності так склалась ситуація, що я кожних три місяці їздила в Москву - з Москви. То лише я пузата і Настя, а то до нас приєднувався ще перший чоловік. Вагітність була зовсім непростою, частина припала на осінь - зиму, Насті була маленька... Але хіба я не мужик? При тому молода і зелена. Зараз, напевно, при тій ситуації з вагітністю, що була , я б не ризикнула не те що кудись поїхати (17 годин в потязі в дорозі), а й з ліжка зайвий раз встати. Але нічого - саме в дорозі нічого не турбувало, хоч один раз їхала одразу після крапельниць (був жахливий токсикоз). Їхала сама з Настею. Дуже переживала, що з нею буде, якщо мені буде погано в дорозі. Але нічого - все було добре.
За цієї вагітності я уже не молода-зелена, але все одно з шилом в одному місці. отже подорож таки була. Збирались ми з "Бідняжками" в тур по Закарпаттю - не вийшло. у Насті виявили запалення легень, і довелось зробити нам тур в лікарню. Про закордон мови бути не могло (я ж уже не зовсім безстрашна), про Одесу, враховуючи усю ситуацію, також. Вирішили зробити пробний заїзд в село, до курочок/гусочок. А потім ми вирішили поїхати в Карпати. Знайшли садибу, замовили квитки на потяг, усе розпланували і поїхали!
Був у мене сьомий місяць. Спала на верхній поличці. Не дуже зручно, але жити можна. самопочуття теж було нормальне. Важкого в руки не брала, дурного в голову теж.
Відпочивали у Приватній садибі Лісковець. Гарна природа, приємні господарі і чудовий відпочинок
Ми були 7 днів. Перший день сиділи вдома і їли шашлики.
Другий день пішли в похід в гори - це просто суперово! Дівчата малі не нили. Дядько-провідник увесь час якісь байки розказував. Я хвилювалась, що мій животик і Мар"янка в ньому не піднімуться в гори, але все пройшло чудово. Поки йшли - жодного разу у мене не виникло дискомфорту, не було зовсім ніяких болей. Таке враження, що я й не вагітна була.
Йшла я з Саньою самою останньою, але вийшовши на вершину я була просто щаслива! Поки усі обідали я просто лежала у високій траві, спостерігала за хмаринками і зливалась із природою. Мені не хотілось нічого чути, окрім вітру і шелесту травички, не хотілось нічого бачити. окрім хмаринок і гір... Це було настільки прекрасно! Не хотілося звідти йти... Але дівчата, пообідавши салом із часничком, яким пригостив провідник, забажали йти далі. Чомусь не захотіли залишитись жити на вершині гори у траві ))) І чому б то? А сало, до речі, було найсмачніше в світі.
Не можу не згадати чай із карпатських трав. Такого смачного чаю ми більше не пили. Наш провідник, веселий дядько, по дорозі увесь час збирав якісь травки, молоді колючки ялинок, ще щось.... а потім усе це запарилось окропом... мммм, це була неймовірна смакота....
На третій день їздили варитись в сірководневих чанах - лікувальні, але смердять тухлими яйцями ))) але це так треба. Я не ризикнула варитись, тому що не знаю, як це вплине на вагітність. Але посидіти біля гірського потічка, понюхати смердючого кип"яточку - теж гарно )))
На 4 день поїхали в Ужгород гуляти. Прикольне маленьке містечко. Стареньке. Має найдовшу липову алею, пішохідний центр, багато крамничок та ресторанчиків.
На 5 ходили дивитись Невицький замок - єдиний із Закарпатських замків, який жодного разу не реставрувався. Насті моїй дуже сподобалось. А я не ходила, бо уже не могла))) Вирішила, що походу в гори нам уже достатньо.
На 6 день ходили в чоловічий монастир близенько біля садиби, де ми жили. Тиша, спокій....
На 7 день усі ходили кататись на конях гуцульської породи. Серйозно. Це є така порода ))) Моєму пузику коні були протипоказані, інакше ловили б Мар"янку десь у горах. разом з лошатами )))
Ну і на 8 ми поїхали.
Моя вагітність аж ніяк не зіпсувала нам відпочинок (ну хіба що я на гуцульських конях не поїздила), але відпочинок дуже позитивно вплинув на вагітність. Але бажання кудись їхати на довго не зникло... Мені знову закортіло кудись їхати, йти, бігти... і бажано на Море...
Та з морем довелось зачекати....
Періодично уже й зараз, коли наше третє дитинчатко тихенько сопить у ліжечку, у мене з"являється непереборне бажання кудись поїхати, можливо, навіть змінити місце проживання... Напевно ідеально було б подорожувати постійно. не прив"язуючись до певного місця, жити місяць там, місяць в іншому місті, країні... Але, на жаль а може й на щастя, це неможливо на протязі навчального року - дівчатам потрібно ходити до школи, а мені ліпити їм коників на працю... А так хочеться їхати, спостерігаючи у вікно як змінюються пейзажі, як пролітають хмари, як живуть інші люди, інші народи... Чим вони захоплюються, чим переймаються, яка у них їжа, побут, мова, звичаї... Показати усе це дітям, щоб вчились аналізувати і визначати добре і погане, гарне - не гарне... Щоб бачили красу у порусі трави і в різних формах хмар, щоб раділи можливості поспілкуватись із новими людьми та дізнатись щось нове...
Вагітність - не причина зачинятись в квартирі. Якщо немає серйозних застережень лікаря (різні випадки бувають), потрібно подорожувати і намагатись насолоджуватись життям...
невгамовна =)
ВідповістиВидалити