Як зважитись на народження дитини... ще раз...

Здається, усе це починалось в якомусь іншому житті, коли ніхто навіть уявити не міг, що ми будемо жити у військовий час, чекатимемо звістки із фронту та ховати наших героїв. Усі ми тоді жили сподіванням, що ось закінчиться зима, ми переможемо, відстоїмо своє право на краще життя і зможемо зустрічати весну та насолоджуватись літом... Але сталось так, як сталось... Хоча ми зараз не про це. Ми про те, що не зважаючи на усі події в нашій країні, жінки вагітніють, а дітки народжуються. У когось перше, у когось друге, а нам вищі сили вирішили подарувати третє, не дивлячись на такий не легкий час....



Зважитись на народження дитини не легко. Хоча, тут треба внести уточнення - не легко, якщо тобі давно не 20 і уже є двоє діток, відносно дорослих. Тут доводиться гарно подумати і зважити усі "за" та "проти". Також, дуже важливо, щоб дитинку хотіли обоє в парі. Зробити і потім поставити перед фактом - не вихід в жодному разі.

Десь років з 16 я уже знала, що у мене буде дівчинка Іванка. І усі наступні роки я лише чекала можливості народити свою дівчинку. Якби не мій перший чоловік (так, я тобі за це дуже вдячна), я б уже заміж виходила з великим животом, або й з дитятком на руках. Ось таке я було молоде й нерозумне. Настільки я хотіла стати мамою. Але дякуючи здоровому глуздові першого чоловіка, ми спочатку одружились, а потім уже сталась вагітність, від якої народилась Настя (ну не схожа вона була на Іванку, хоч ти трісни!) Тут мені було 22

За другим разом, коли Насті уже було близько півтора роки, я вирішила, що дитинка не має бути сама в цьому світі. Не стане мене, не стане батька - до кого вона зможе звернутись, прихилитись? Чоловік - то звичайно добре, але так як сестричка/брат, напевне, не зрозуміє ніхто. Отже, мною була висловлена пропозиція про створення ще одного члена сім"ї, на що не отримала ніякої чіткої відповіді. А як кажуть - "мовчання - знак згоди". Правда потім було багато розмов, що то тільки я хотіла, що були розмови, про те, що потрібно зачекати і таке інше. Але справа зроблена. І тут я таки народила свою Іванку, про що не жалкую ні разу. Мені було 24

За третім разом, я думала ніколи уже не станеться.... Плакала на випускному з садочку, як в останнє, плакала на першому дзвонику в школу у Іванки, тому що більше нікого було проводжати знову в школу.... Але життя продовжується і все змінюється. Мама вдруге вийшла заміж (але це зовсім інша казочка) і питання третього разу зависло у повітрі. Думали довго, і хотілось і кололось. З однієї сторони - це надзвичайно приємно отримати можливість знову відчути перші рухи у своєму животі, перший раз взяти новонароджене маля на руки у пологовому, перший раз почути мама, перші кроки, перші зубки... Знову усе вперше....

А з іншого боку - потрібні додаткові квадратні метри житла, потрібні додаткові гроші, здоров"я у 32, уже зовсім не таке, як у 22... І дуже-дуже страшно...

Але подумавши і зваживши усе, прорахувавши свої можливості реальні і потенційні, ми все ж таки зважились на ще один "все у перший раз..."

Все сталось неймовірно швидко. Настя з Іванкою зраділи, почали сперечатись, хто буде - братик чи сестричка. Дідусі з бабусями впали в ступор, але то ненадовго. Потім усі тішились і раділи )))

А нам стало страшно - як же ж воно далі буде? Але водночас і так радісно - у нас буде малюк, маленьке дитинчатко, яке ростиме і даруватиме нам свою радість і любов. І Такої дитячої любові у нас уже буде потрійна доза )))) А матеріальне - руки є, ноги є, голова на плечах теж працює - викрутимось. Головне, щоб діти були здорові!

Плануйте, зважуйтесь і ні про що не жалкуйте!!! Але перед тим як щось зробити - дуже гарно подумайте! Шевеління мізками ще ніхто не відміняв