Всю історію можна прослідкувати у ФБ за #вчителькапіп. А Якщо коротко, то вчителька змушувала дітей на уроках української мови та літератури молитись, хрестити рота, забороняла позіхати, розповідала про негативні енергії і хрестила свічками клас...
Отже, результати та усі наші дії по боротьбі з #вчителькапіп
1. Як тільки ми дізнались про "молитовні" уроки, на наступний день була проведена бесіда з вчителькою, з вимогою припинити молитись і хреститись на уроках української мови.
Результат - нуль
2. Були зібрані батьківські збори, на яких вислухали цю ж вчительку і було чітко висловлене прохання, не молитись і не хреститись на уроках
Результат - нуль
3. Написана заява на ім"я директора школи із підписами половини батьків нашого класу із вимогою відсторонити цю вчительку від викладання у нашому класі.
Результат - директор провів роз"яснювальну бесіду із вчителькою із категоричною забороною молитись.
4. Написана заява у місцеве відділення департаменту освіти з вимогою відсторонити цю вчительку від викладання
Результат - заяву прийняли. Можливо, були ще дзвінки та зустріч із директором.
5. Знову написання заяви та похід до директора батьківського комітету, але уже у супроводі журналістів декількох друкованих ЗМІ та одного телеканалу.
Результат - вчительку відсторонено від викладання у нашому класі, їй висловлено догану та обіцянка від представника департаменту освіти, що буде проведена перевірка того, як цей вчитель проводить уроки та виконує свої обов"язки.
І побіжні результати на даний момент - 4 статті у ЗМІ та сюжет у новинах по всеукраїнському телеканалу
Загалом, ми своєї мети досягли - цей вчитель у нас викладати більше не буде і у неї є одна догана - половина шляху до звільнення по статті. Але я зробила декілька висновків особисто для себе із цієї ситуації. Хоча вони і так були очевидні.
1. Ніхто з батьків окрім мене не прийшов поговорити із вчителькою.
Тут три варіанти:
- чомусь діти не розповідають батькам, що робиться в школі, або розповідають поверхнево.
- діти розповідають, батьки обурюються вдома на кухні і все
- діти розповідають, батьки вважають, що вчительці видніше, що робити з їхніми дітьми
Можливо є ще якісь варіанти, адже чужа сім"я - то темний ліс. Але сам факт, що ніхто не прийшов поговорити з вчителькою мене здивував.
2. Вчителі "старої гвардії", в своїй більшості, і далі живуть "по старінке".
Вони вважають, що батьки не мають їм суперечити, адже вони ВЧИТЕЛІ, великі і могутні. Їм досі невтямки, що часи мовчазних рабів давно пройшли (хоча частина батьків намагається мене переконати в іншому). Такі вчителі до батьків ставляться зверхньо, з такою "добродушною зверхністю", як до осіб, які несповна розуму. Типу, що ви там тямите, я ж вчитель, мені краще знати. А те, що за вікном ера цифрових технологій, та для того, щоб дізнатись тему диктанту не потрібно красти зошити в учительській, а достатньо "полазити в і-неті та погуглити", їм навіть не приходить в голову.
Є, звичайно і вчителі, які відчувають "хвилю", які розуміють. що все йде, все змінюється, і уже їхні перші учні стали бабусями - дідусями, і те, що було добре для них - уже смішно для їх онуків. Але таких одиниці.
Молоді вчителі, в більшості, намагаються знайти підхід до кожного класу, навіть до кожної частини класу, свій, особливий. Вони легше адаптуються, вловлюють потреби та розуміють, що вчити на уроках інформатики, як вмикати і вимикати комп"ютер учнів, у яких уже давно не перший особистий ноут, - просто тупо.
3. Мене просто убивають наповал інертні батьки...
Просто. Я розумію, важко піти проти того, хто з дитинства вселяв у тебе страх та покору, важко сказати щось проти того, від кого на даний момент залежить якась частинка майбутнього твоєї дитини... Але... Люди, схаменіться!!!! Ваша дитина залежить лише від вас, і якщо вчитель буде розказувати їй, що вона гімно, а ви нічого не зробити - то ваша вині у тому, що дитина таки виросте безправним інертним гівном!!! Якщо ви не можете захстити свою дитину від протиправних дій - то хто її захистить?! Вчитель - не єдиний у світі, щороку педуніверситети "штампують" нових викладачів, які б із задоволенням пішли на роботу до школи. Школа - не єдина у світі - ви ж не живете на безлюдному острові, де вибору немає?! Так. ця найближча і найкомфортніша, але якщо доведеться обирати між психічним здоров"ям своєї дитини, але пів години в дорозі зранку, чи поламаним життям свого нащадка, але школа під боком - що оберете?
З приводу нашої ситуації.
Дуже неприємно. Просто жахливо неприємно, що довелося вдатись до таких крайніх мір. Хотілося б все владнати "полюбовно" - розмова з вчителем, і все владналось. Але довелось робити те, що довелось.
Нервів було витрачено величезну кількість. Трусились і руки і ноги і все, що тільки могло труситись. Подумки перегрались уже сотні сценаріїв розвитку подій і безліч разів перепиталось саму себе - а чи не було зроблено якусь непоправну помилку?
Школа у нас хороша. Не "семи пядей во лбу", але пристойна. Вчительський склад різний, та у нас молода, адекватна і хороша класний керівник.
Розумію, вчительська робота не легка, тим більше із підлітками. Я з ними двома деколи вдома ради дати не можу, а тут 30 чоловік чужих психованих дітей... Колись доводиться і голос підвищити, колись можна просто сісти, закрити очі руками і подумати: "Боже, боже, про що я думала, коли йшла вчителювати" )))
Але проводити над дітьми якісь свої витончені експеременти, знущання як моральне, психологічне чи фізичне, впровадження дій, що суперечать чинному законодавству та Конституції України - не дозволено нікому.
Я сподіваюсь, що наша історія закінчилась, і ми більше ніколи не зіткнемось із цією вчителькою. Маю надію, що вона таки піде зі школи. Але це лише моя надія.
Та хочу наголосити ще раз - мені байдуже, що мені доведеться робити: писати заяви, сваритись, наживати ворогів. запрошувати ЗМІ і надавати розголосу на всю країну - але я не дозволю нікому і ніколи ображати моїх дітей. НІКОМУ. НІКОЛИ.
Немає коментарів:
Дописати коментар