вівторок, 23 вересня 2014 р.

Осінь прийшла - дощі принесла

Якось зовсім непомітно літо змінилось на осінь. Ось уже і вересень незабаром скінчиться, а все одно якось не віриться, що скоро уже і листя опаде, і сніг за вікном кружлятиме... Хоча осінь - це надзвичайно цікава пора року - разом з нею починається навчальний рік, змінюється погода і чомусь завжди починаєш замислюватись над своїм буттям... Ця осінь у нас буде зовсім не схожою на усі попередні. Принаймні, усі події вересня вказують саме на це...



Вересень - це, на сам перед, початок нового навчального року. А отже, потрібно підготуватись до навчання. І не важливо, чи діти йдуть у школу, чи в садочок. Готуватись треба, різниця лише у розмірі витрат. Цього року, усі закупи були заплановані на кінець серпня - оптом дешевше, а зважаючи на ціни і на двійко дітей, ціна має значення.

Але сталось не так як гадалось - маму терміново поклали до лікарні, адже маля в неї в животику чомусь вирішило, що воно уже хоче народжуватись. Довелось лікарям пояснювати малюкові, що йому ще потрібно посидіти в пузі і насолоджуватись маминим теплом.

Та через це, мамі довелось в екстреному порядку змінювати плани і хвилюватись, чи усе буде так, як має бути. Тато перевірили усі списки, які (мама розумашка ))) були складені заздалегідь (детальніше ось тут Збираємось до школи - список усього необхідного до 1 вересня), зішкребли кревно зароблені і відкладені грошенята, згребли до купи дівок (чи то вони його) і пішли на закупи. Мама нервувалась і хвилювалась, намагалась контролювати усе хоча б по телефону, дитинка в пузі бовталась та влаштовувала марафонські запливи, дівки вибирали що хотіли, а в тата волоссячко ставало дибки. Але вони зробили це - вони справились і майже повністю зібрались до школи! Навіть в перукарню сходили і навели красу ))) Дівки ж, все таки )))

Маму добрі лікарі відпустили додому, і ми змогли спокійно готуватись до 1 вересня. Але Іванці напевно захотілось різноманіття, щоб було не так як кожен рік, і тому всю ніч на перше вересня вона бідна пробігала в туалет з отруєнням. Звичайно, ні про яке свято мова не йшла. Довелося їй сидіти вдома з мискою, боржомі та ліками. Але добре, що все скінчилось легким переляком і вже через день вона пішла до школи.

Настя на свято 1 Вересня не йшла - вона летіла! Для неї це дійсно свято. Уся гарнюня, прибрана  та зачісана, вона не могла дочекатись уже школи. Адже в школі - вона староста, авторитет. Вона маленький керівник ))) Цього року на шкільній лінійці майже 80% як учнів так і батьків з вчителями були у вишиванках або з іншими атрибутами національного одягу. Один із старшокласників був у вишиванці та з прапором на плечах. Усі співали гімн і це було настільки зворушливо, як ніколи...

На жаль, вдома чекала Іванка із мискою та боржомі, тому мамі довелось скакати із лінійки швиденько додому. Та Настя цього не помітила напевно - тут однокласники, друзі, вчителі, стільки нового, а ще потрібно зібрати усіх на свято до лісу, і вирішити, що брати з собою і  хто йде, а хто не йде і чому... Словом - справ просто по вуха ))))

Свято закінчилось і почалися будні. Мама ходить в лікарню, як на роботу; тато на роботу, як на роботу; діти до школи. Почалися гуртки, додаткові заняття, нові предмети та завдання.

Але діти не можуть без сюрпризів, інакше це не діти ))) І таким, надзвичайно приємним сюрпризом стало те, що Іванку обрали старостою класу!!! Для нас це було шоком - наша чарівна дівчинка, яка має свій чарівний світ і не дуже то й переймається навколишнім, стала старостою!!! Те, що Настя буде старостою - ніхто й не сумнівався, вона просто народжена для цього, а ще для того, щоб допитувати полонених. А от з Іванкою - це був дійсно приємний сюрприз. Сподіваємось, що це піде їй на користь. Адже вона така була щаслива, як ніколи )))
І що не кажіть, а таки приємно мати дві старости в хаті ))) Це ж означає, що їхня мама - молодець ))) (Похвали мене моя губонько, бо ж більше ніхто не похвалить ))))

Але осінь ще не скінчилась, і попереду ще багато усіляких сюрпризів. Дуже хочеться, щоб вони були лише приємними. Щоб діти не писали листи солдатам на фронт, а малювали квіточки і осінній ліс; щоб мама не хвилювалась, а що буде, якщо я родитиму, а війна прийде до наших вікон; щоб ми турбувались лише покращенням, а не лише збереженням хоча б того, що маємо... Дуже сподіваюсь, що до кінця осені мені перестануть снитись новини, солдати і Семен Семенченко, який приймає у мене пологи )))

Життя іде, діти ростуть.... Потрібно ловити кожну мить і намагатись зробити так, щоб наступна була ще кращою.... Шукати позитив у кожній дощовій краплині і в кожній дитячій розповіді...

Осінь тільки починається, а разом з нею і нове маленьке життя...


Немає коментарів:

Дописати коментар