Рік почався із Майдану. Те, що почалось восени 2013 як протест, завершилось взимку 2014 Небесною сотнею. Тому можна сказати, що 2014 рік почався із смертей... Більше сотні смертей від куль на Майдані, більше сотні трун, які плили в останню путь по людському морю на Майдані...
Ненависний узурпатор утік "до друга в Ростов" і намагався звідти тявкати - "я лігітімний". Частина його прибічників також поховались підібгавши хвости. Європа вжахнулась і почала діяти на тому рівні, який їй здавався найбільш прийнятним. Ми усі, міцно стиснувши кулаки, утерши сльози, готувались і затягнути паски, і працювати на відбудову своєї Країни.
А десь між цим, мама дізналась, що у Насті з Іванкою з"явиться або братик, або сестричка... Мама була вагітна. Це було виважене рішення. Ніхто не сподівався, що буде легко, але й про те, що буде настільки важко, ніхто не міг навіть подумати...
Але не так сталось, як гадалось. Східні "брати", які всіляко підтримували убивць з банкової, яничару і його посіпак, ницо і мерзенно захопили частину нашої території. "Зелені чоловічки" намагались виганяти українських військових, захоплювали усе, що належало нашій державі. А ми спостерігали за цим, мов у якомусь жахливому ступорі... Ще не дійшовши до тями, після смертей на Майдані, нам довелося захищати свою територію від іноземних загарбників. Так почалася війна...
Спочатку Крим, а потім Донбас... Це нагадувало якусь неймовірну феєрію ідіотизму... Але попри все, потрібно було захищатись... Наші військові, ті, які насправді військові, а не заробітчани у формі, мужньо виконували свій обов"язок, не зважаючи на озброєних сепаратистів, на російських військових, на іноземну військову техніку... Вони йшли в перед і ... гинули...
Цього року у мами загинув друг, який виконував свій обов"язок... Вірити не хотілось.... Усе сподівалось, що це прикра помилка, що він знову зателефонує і спитає як справи, розкаже про синочка... Це жахливий біль, це неможливо ні пробачити, ні забути...
Після цього десь зникла толерантність та співчуття до ницих і безмозких істот, які впустили війну у свій і у мій дім. Які дозволили ввійти на нашу територію із зброєю, а потім ницо втекли...
Пішли добровольці, пішла армія. З"явились волонтери. Ми втратили можливість веселитись, зате зрозуміли, де знайти бронежилет, як дістати зброю, яка каска від якої кулі захищає, і скільки коштує одягнути одного бійця. І почав гинути цвіт нашої націй у цій безглуздій війні... Пішли списки з убитими і пораненими... Новини перетворились на зведення з зони бойових дій. В Країні не було влади, як такої, але була війна, де потрібно було тут і зараз захищатись, інакше у наших дітей не стало б майбутнього... Були вибори президента, були результати... Надія на швидке закінчення цього безглуздя ще заполоняла естство...
А животик у мами ріс, і ляля все більше рухалась і не давала спати. Дівчата розпитували, яка вона уже сьогодні, а що вона робить, а чому животик так "скаче". Іванка перестукувалась через животик із сестричкою... Мама вийшла заміж, І щоб зовсім не зійти з розуму, ми поїхали у гори.. Гарна природа, чудові господарі допомогли хоч трішки заспокоїтись і прийти до тями...
Так і пройшло літо у сподіваннях і надіях. Вагітність була не простою, але дівчата у мене молодці - вони усе розуміли і жаліли маму, допомагали, при цьому знаходили час вилізти на голову і довести до сказу періодично. Але без цього вони б були не діти
Ми чекали - чекали і дочекались найсвітлішої і чи не єдиної чудової події у цьому році. 25 вересня 2014 року народилась чудова дівчинка Мар"янка. Це було важко і не так, як мама собі планувала. Але це було чарівно. Це єдине, за що я можу бути вдячна без будь яких вагань. Вона неймовірна і чудова! Вона наше маленьке сонечко і квіточка. Вона - це маленьке щастя, за яке я завжди буду дякувати Богу....
А далі пішли будні на фоні війни. Літо не принесло закінчення військових дій, як і осінь на це не спромоглась... Зате Насті уже 11 років, вона ходить у 6 клас. Гарна і розумна дівчинка. Але уже відчувається підлітковий вік. Та нічого, ми це переживемо, аби були здорові. Іванка перестала ходити на танці, зате її обрали старостою класу.
І був перший у цьому році сніг... Білий і лапатий. Перший у Мар"янчиному маленькому житті сніг... І згадалась Настіна радість і Іванчині сльози від перших у їхньому житті сніжинок...
І так хотілось, щоб ось цей чистий сніг замів і сховав усі негаразди і усі проблеми... Щоб залишилась лише чиста прохолода зими...
Ось уже за кілька днів Новий Рік... Настрою немає зовсім. Якось заради дітей намагаєшся вдавати, що не все так погано, але вони усе відчувають. І хворіють. Захворіла Іванка, а тепер і Настя...Іванка уже одужала, а Насті ще потрібно трішки потерпіти. Але це не страшно - вилікуємось, одужаємо. Аби були живі. Аби закінчилась війна...
Немає коментарів:
Дописати коментар