Новорічна казочка для АдвентКалендарика 2015. Частина 2

День 11

Покахонтас та Рапунцель мерщій побігли писати лист Діду Морозу. Гарненько вмостившись за своїми робочими столами, наслинивши олівчики та видерши з альбома листочок, дівчата заходились творити листи. Писали вони довго і старанно, адже цей лист мав допомогти повернути матусю та татуся з сестричкою додому.

Чому без маленьких дітей життя стане нестерпним?

Ось є у нас Мар"янка. Вона уже трішки доросла - їй цілих рік і 2 місяці. Вона сама ходить і має аж 7,5 зубів. Вона пісяє, де їй "припекло, не вміє сама їсти, не вміє говорити, вдягатись, її треба вколисувати і т д. Вона ще багато чого не вміє і не знає. Але я не уявляю собі життя без неї і світ без таких маленьких діточок.

Новорічна казочка для АдвентКалендарика 2015. Частина 1

1 грудня. З ним пов"язано багато подій і багато емоцій. Певні з них змінили усе наше життя докорінно. І продовжують змінювати. А певні, залишаться з нашою маленькою сім"єю і стануть традицією. Це Новорічний Адвент Календар. Уже другий рік поспіль маму штирить "не по децкі" і вона видумує усіляке, щоб зробити ще веселіщим життя усіх домашніх (і кицьки в тому ж числі). Про створення самого АдвентКалендаря 2015 можна прочитати тут. А сьогодні я розкажу, які ж завдання мама навидумувала цього року.

Це не просто завдання. Це буде казка довжиною в 31 день. І від того. як Дівчата виконуватимуть завдання, залежить чи щасливим буде завершення у цієї історії.

Отже, почали.

Новорічна казочка про трьох дівчат і бубликів в"язочку.

Новорічні казочки № 3, 4, 5

Новорічна казочка № 3

Сьогодні у вас буде надзвичайне завдання:

А ви сприймаєте дитину як особистість - такою, як вона є?

Нещодавно переглянула дуже цікавий фільм - "Весілля Дженні" (Jenny's Wedding, 2015). Хотілось чогось легкого і веселого, щоб хоч трішки розвантажити свою бідненьку головєшку, але вийшло трішки не так. Фільм про те, як сприйняли батьки, друзі, брат/сестра, сусіди звістку Дженні (головної героїні) про її одруження. Навіть не про саме одруження, а про її нареченого, тобто, наречену.

Декілька фактів про закупи багатодітних матерів, які сприймаються як само собою зрозуміле

Багатодітна мама, це така в"ючно - тягнуча особина ("істота" звучить якось зовсім образливо), яка постійно щось несе/везе/тягне додому. Можливо це у мене склероз, і тому у нас вічно щось закінчується, а, можливо, це я ще не навчилась рахувати ( з математикою у мене завжди були проблеми), тому й не можу точно розрахувати чого і скільки нам потрібно на певний період. От і доводиться докуповувати поступово. Але дещо стало відкриттям для мене особисто, і, я думаю, кількість таких відкриттів буде зростати.

Особистий/приватний простір дитини - чи потрібен він?

Я ніколи не видаляю свої смс, не видаляю більш - менш змістовні листи з електронної пошти. Я ніколи не хвилююсь, що мій "живий" лист чи посилка буде відкритий кимось іншим, окрім мене. Я не хвилююсь, що хтось буде нишпорити по моїй сумці, телефоні, шафі тощо. Тому що я маю свій особистий приватний простір, де щось змінювати, або і взагалі зачіпати, можу лише я. І це не тому, що я мама (доросла), а тому, що такий острівець приватності має бути у кожного, не залежно від віку. Тому така приватність є і у моїх дівчат.