Усі три рази були різними, хоч одна і та сама мама. Але ж діти то різні.
Годувати своїм молочком свою дитину - то дійсно приємно. Бувають моменти, коли маля або прикушує груди, і тоді боляче якийсь час, або груди набирають молока більше ніж потрібно... Бувають ще й інші проблеми, але не завжди і не у всіх. У мене було тільки нагрубання на третю добу, постійне підтікання (після народження Насті, тоді молоко текло беззупину) ну і все, напевно.
Але цей момент, коли ось ця маленька людинка, яку ти виносила і народила, чмокає твоє молоко, яке створила ти і тільки для неї, коли воно засинає у тебе на руках і мило посміхається крізь сон, коли ти відчуваєш цей рідний солодкий запах, коли малесенькі ручки гладять тебе, як найдорожче і найніжніше, що тільки може бути - це просто неперевершені відчуття!
Я щаслива, що змогла годувати грудним молоком усіх моїх дівчат. І тепер, коли Мар"яна уже "дольосла і сама їсть", стає трішки сумно, бо цей неймовірний час єднання із своїм малюком під час годування уже минув.
Настя і ГВ
Настю відлучити було найлегше. Коли я прийняла рішення "згортати лавочку", я уже була вагітною Іванкою, десь 2-й чи 3-й місяць. На той час Настя уже їла все і груди вона брала лише на денний сон і нічний. Та й то, там уже нічого не було. Якось я взяла Настю з собою до жіночої консультації, щоб стати на облік. А ЖК - це так чи інакше, але лікарня. Тим більше, у 2005 році. Тож, коли ми з нею прийшли додому і почали вкладатись спати, я пояснила, що тьотя у лікарні сказала, що циця захворіла і її більше не можна їсти. На що Настя потисла плечима, і сказала "Ну добре". І все. Типу - ні, то ні. Може ще разок спитала, а може й не питала. Я не пам"ятаю.
Лише один раз, коли я прийшла з Іванкою додому з пологового, вона спитала, що там дитинка їсть з циці?
Я сказала - молочко. Дати тобі спробувати? - Настя думала, що я їй дам цицю, але я сказала, що зараз налию в кружечку, бо вона уже доросла.
Зцідивши трішки молока в кружку, я дала її Насті. Вона спробувала і сказала: "Я не хочу, хай вона сама це їсть".
На цьому питання ГВ з Настею було остаточно закрите.
Іванка і ГВ
З Іванкою було усе не так радісно. Її довелося відлучати ледь не в екстремальному режимі. Ось я її ще погодувала, десь в 15.00, заколисала і викликала собі Швидку Допомогу. Просто у мене болів живіт, сусідка-медсестра сказала, що можливий апендицит, і треба поїхати перевірити на всяк випадок.
Залишивши дітей на брата, я подзвонила і викликала маму з роботи, запевнивши, що я лише аналізи здам і назад. Ага. не вийшло. Через дві години мене прооперували.
Я не знаю, як таке відлучення пережила Іванка і, напевно, знати не хочу. Тому що, швидше за все, це було жахливо, хоч моя мама мені нічого і не розповідала толком ніколи. Важко було ще й тому, що Іванка приспокійно могла собі не їсти нічого крім грудного молока. Ніяких супчиків/кашок/чайків і компотиків. Їй було добре й так. І мені теж. Звичайно, вона їла і картопельку пюре, і супчики овочеві, і м"яско, і все інше, що можна уже їсти діткам у цьому віці. Але і не страждала, якщо мама втомилась і замість супу дала цицю. Або замість бігти додому варити картоплю - погуляла і на вулиці дала цицю. І я сумніваюсь, що я б залучила її раніше ніж років 2 - 3. Мені було зручно. І їй теж. Але сталось не так, як гадалось.
Поки я лежала в лікарні, а це було 10 днів, я зціджувала потрішки молоко в рушник, бо його все одно давати не можна було. Нагрубли груди - трішки зцідила. Так воно й перегоріло поступово. Коли повернулась додому з лікарні, уже вирішили не повертати назад, тим більше, що Іванка зовсім і не просила.
Мені деколи здається, що якби не таке стресове і раннє відлучення, то і Іванка наша була б трішки іншою. Може і мені і їй якраз і не вистачає тих ще хоча б пів року біля грудей?
Але цього ми уже ніколи не дізнаємось.
Мар"янка і ГВ
Якщо на Іванчиному випуску із садочка я ридала, бо думала що все, це мій останній випуск, більше у мене нікого випускати із садочка; то зараз я так думаю про ГВ. Все, я завершила цей етап у своєму житті, і він більше не повториться. Нікого більше годувати цицьою, і навряд чи буде.
Мушу зізнатись, останнім часом ГВ з Мар"яною уже не приносило мені стільки задоволення, як раніше. Воно, скоріше, було як тягар, вимушеність. І я розуміла, що я мушу це закінчити. Я уже готова до цього. Мар"яна ще б потягла цю лямку, але і без неї вона себе непогано почуває.
Декілька місяців тому, ми уже пробували залучити нашу дівчинку. Але, очевидно, ще був не час. Біля трьох годин вереску, без натяку на завершення, нас зламали. І я дала дитині цицю назад.
Тай Мар"янині розмови з Дидьою - це просто щось неймовірне: я люблю дидю - дидя любить мене; дидя привіт (і починає їсти); дидя хороша (гладить рукою); дидя рідна-рідна (і обіймає)... Ну як тут можна встояти?
Але от прийшов час, і якось воно само собою сказалась, що Дидя захворіла і сильно болить, тому її давати не можна. А от як вилікується - тоді дам.
Було, звичайно, плачу трохи, хвилин 40. Але такого, радше для годиться. Кожного разу, як Мар"яна лягає спати, обов"язково питає, чи ще хвора Дидя. Звичайно, що хвора. Але уже без плачу лягає спати.
Час біля грудей ми замінили на обійми перед сном, чухання спинки/пузика/ніжок/ручок, розказування казочок і цьомчиків. Тобто, то й же тілесний контакт залишився, просто трішки видозмінився.
І зараз я знаю, я впевнена, що ми все зробили вчасно. Ну і що, що вона уже "дольосла"? Ну і що, якби дотягли й до трьох років? Якби нам від цього було добре - хай би й було.
Коли треба відлучати?
Лише тоді, коли ви з дитиною до цього готові. Не тоді, коли ви втомились від усього навкруг, і ГВ вам уже в тяжість, бо не встигаєте нічого; не тоді, коли всі кажуть - скільки можна; а лише тоді, коли ви впевнені, що прийшов час. Ви це відчуєте. Ви і малюк. І хай кожна хвилинка грудного вигодовування буде в радість!
Немає коментарів:
Дописати коментар