Дівчатка-підлітки і розмови про секс

Є теми, на які говорити із своїми дітьми-підлітками навіть самим "продвинутим" мамам не завжди комфортно. Але треба. Так, це якраз та сама тема, про "пєстіки-тичинки", "бджілок і пилок", аїстів, ну і про секс, нарешті. І тут навіть сумнівів немає, що як би вам не було соромно, некомфортно, але хай краще про це з дітьми поговорите ви, і розкажете все як є, ніж вони будуть шукати інфу (і не завжди правдиву) десь-інде.

«Мій ідеальний сімейний відпочинок»

Я була різною мамою: молодою студенткою, яка не знала, як взяти на руки немовля і що з ним потім робити; розлученою мамою-одиначкою двох дітей в декреті; працюючою мамою-одиначкою; просто працюючою мамою; а тепер я просто багатодітна мама в декреті.

Було багато усіляких моментів у моєму "мамському" житті. Як хороших так і не дуже. 

Але завжди, де б я не була, і з ким би я не була, я завжди маю знати де мої діти, чоловік та кицька, чи вони одягнені по погоді, чи поїли вчасно (оце те відоме "мамо, я поїв і в шапці"), чи у них все добре на роботі/в школі, чи нічого не болить, чи їм є чистий одяг, чи у них все добре на гуртках і т д і т п... І так до безкінечності...

Єдиний момент, коли я дійсно відпочиваю - це коли усі мої "домашні" біля мене вдома, нагодовані, вимиті і сплять ))) Це трішки перебільшено, але лише трішки. 

Я люблю природу, але найбільше я люблю море. Воно надзвичайне і неймовірне в будь-яку пору року. Гори - теж дуже добре, але вони не море. Також я люблю своїх дітей і чоловіка. Тому ідеальним для мене є відпочинок на березі моря, коли не потрібно турбуватись про приготування їжі, наявність чистого одягу чи перевірку уроків. Коли біля мене мої діти і чоловік, які займаються якось цікавою справою і лише прибігають, щоб потішитись новим досягненням. Коли усі мої найрідніші здорові, задоволені і біля мене. А я лежу на березі моря з келихом прохолодного напою. І просто насолоджуюсь життям.

Діти-підлітки та зовнішність

Діти-підлітки такі цікаві у своєму дорослішанні. Звичайно, коли не виносять мозок і не їдять печінки. Тоді вони цікаві та шалено невпевнені у своїй зовнішності, хоч і не зізнаються в цьому нікому. Навіть собі.

Не варто терпіти підліткову лінь

Виховання дітей - це найважче, що може бути у світі. Коли ви щось робите - ви через певний час бачите результат. Навіть посадивши дерево, ви уже через рік можете оцінити, чи правильно ви це зробили. Якщо щось не так - у вас є можливість або це дерево пересадити, або наступне уже посадити правильно. У випадку із вихованням дітей, можливості щось переробити немає. Навіть результат виховання ви побачите уже тоді, коли щось змінити буде неможливо. І у вихованні наступної дитини вам мало в чому допоможуть висновки із виховання попередньої. тому що усі діти різні. Ось це саме найважче - не знати, чи правильно ти все робиш, і, разом з тим, знати. що щось змінити буде неможливо.

Життя багатогранне

Життя настільки багатогранне та мінливе, що просто не перестаєш дивуватись. Те, що вчора було мінусом - сьогодні може стати плюсом. Те, що вчора було недосяжним - сьогодні може стати цілком реальним. ті, в кому вчора не сумнівався - сьогодні можуть шокувати.

Я не можу потішитись, що люблю людей. Бо їх усіх не можна любити. Ніхто не може. Хіба що Бозя. А люди... Ну не можеш ти любити того, хто тебе дратує, ображає чи гнітить. Хто каже зворотнє - просто лицемірить. А це уже вірна ознака того, що людині довіряти не можна. Це все одно, що любити свого гвалтівника чи вбивцю.

Не такі, як завжди, канікули

Ось і закінчились канікули. Ну, звичайно, ще попереду два вихідних, але основний час вичерпався. Позаминулого року ми на весняні канікули їздили з дівчатами відпочивати. Минулого року теж щось придумували. А цього року залишились вдома.

Не можу сказати, що було важко/погано тощо, але краще б ми кудись поїхали. Так ще й Мар"янка з Іванкою захворіли. Сумно, що ми не змогли за цей тиждень відвідати якусь нову місцевість чи придумати ще щось таке ж масштабне.

Режим "нікудишко"

Періодично у мене вмикається режим "нікудишко". Тобто, я нічого не можу, нічого не вмію, нічого не досягла і т д В такі моменти я задумаюсь про старість, пенсійні програми і онуків.
Але потім я беру пензлики в руки, і розумію, що не все так погано в моєму світі. Так, у нас немає "ні кола, ні двора", але є де жити і є за що жити. Ні, ми не шикуємо, але і не просимо попідхати.