Діти-підлітки та зовнішність

Діти-підлітки такі цікаві у своєму дорослішанні. Звичайно, коли не виносять мозок і не їдять печінки. Тоді вони цікаві та шалено невпевнені у своїй зовнішності, хоч і не зізнаються в цьому нікому. Навіть собі.



Ось тут я можу сказати - а згадай себе у цьому віці!
Я дуже добре пам"ятаю своє незадоволення своїм тілом, незадоволення тим, що мені не дозволяли фарбуватись в школу (хоч я таки умудрилась піти на дискотеку з шаленим макіяжем - дякую, тьотя Люба ))). Про модну стрижку і пофарбоване волосся я взагалі мовчу. А про тату можна було лише тихенько мріяти і про ці мрії нікому не розказувати.

Але ще я пам"ятаю, як мені мама казала, що я дуже гарна, а тато погоджувався. Я, звичайно, не вірила. Як обирали спідницю - це взагалі ніколи не забуду.

А зараз дивлюсь на своїх дівчат і так це перегукується з моїми спогадами ))) Ти їй кажеш, що її кучеряхи надзвичайно милі і роблять її не такою, як усі, а вона тупоче ногами, що вони їй не подобаються. Ти їй кажеш, що її голубі очі - то таке озеро, якого більше ні у кого немає, а вона каже, що в окулярах їй краще. Ти їй кажеш, що вона струнка і висока, а вона у відповідь - я товста (і шукає шматочок шкіри на пласкому животі, як у серіалі нашого дитинства "Агенство моделей). Ти їй кажеш, що у неї дуже гарні рівненькі ніжки, а вона розказує, що вони товсті і носить штани....

І багато усього такого. Чомусь діти не розуміють, що ось цей кучерик, якого немає більше ні в кого, або саме її голубезні очі -  це, можливо, така родзинка, яка вирізняє саме їх із усієї моторошної когорти однакових облич і статур. Можливо ось ця дрібничка, яку ти любила, коли була маленькою, це те, що потрібно підкреслити, чим варто пишатись. А можливо, ось ця і ще одна, і інша, і ще багато різних дрібничок, яких немає більше ні в кого - це і є саме ти?! Не дівчинка з твого класу, не сусідка по курсам і не подруга з двору, а саме ти - ось така жива, надзвичайно гарна і неповторна?!

Я розумію, що підлітковий вік вимагає прийняття саме  в своєму, підлітковому соціумі. Що авторитет батьків уже ніщо, в порівнянні з авторитетом в колективі друзів/однокласників...
Але я ж люблю кожний ваш кучерик, кожну веснянку, родинку і війку, кожну складочку на тілі і кожну дрібничку, яку я знаю як свою. Бо я ж впевнена, що таких як ви більше немає і не буде! Бо ви мої єдині, найгарніші і найкращі, щоб там не було модним і як би однолітки не доводили, що "ти не в тренді". Сама усе пережила )))

Як хочеться, щоб мої красуні любили себе, усі свої і переваги і недоліки. Щоб вони не розгубили за час дорослішання ось ту красу, яку я бачу не лише на фото, де ви маленькі і безпечні, а й кожен день, дивлячись на вас. Бо розуміння цієї краси прийде неодмінно. Сподіваюсь лише, що мені вдасться її вберегти до того часу. Для вас вберегти. Бо ж ви унікальні і неповторні. Таких більше нема і не буде. Ні таких же кучериків, ні очей-озер...