Про "жіноче" свято

Я хочу щоб мене любили і цінували кожного дня, щоб казали компліменти і хай невеличкі подаруночки (ми ж пам"ятаєм, що рафаелка - то не подарунок), хай не кожного дня, але декілька разів на тиждень.

Я хочу, щоб моїх дівчат любили не за те, що вона дівчинка, а через те, що вона розумна, мила, гарна, фантазерка, кмітлива та інше, бо там дійсно є за що любити і цінувати.

Тому я й не дуже розумію цього загального оскаженіння "з празднічком", закупи усіх можливих квітів та чергового мила з запахом шоколадки. Любити і показувати свою любов потрібно постійно. Мені потрібно, йому потрібно, їм потрібно. Ми хочемо відчувати себе коханими, ми хочемо кохати щодня, а не раз в рік у спеціально відведений день.

А нові труселя, носки, крем для обличча та ін. я і собі і своїм домашнім куплю тоді, коли в цьому буде потреба.

Краще святкувати прихід весни - і привід гарний подарувати подаруночки, якщо без приводу хтось не наважувався, і немає гендерної прив"язки.

Але братєльніку за надзвичайно смачний шоколад Дякую! Хоч і день видався не зовсім такий, як планувалось....

Про Лупана Васильовича

Було це дуже давно, коли ще у мене не було племінників, а в мого Братєльніка синів. Принесли якось вони з дівчиною (тоді ще) додому кошеня. На дворі була зима (чи пізня осінь), холодно дуже, а воно маленьке, худеньке, нещасне, ледь саме їсти навчилось, та ще й хворе якесь - постійно то срало, то ригало. Ще возили його з тиждень до лікаря на уколи. Але очі у нього були здоровезні. Здавалось, що крім них на тій маленькій мордасі нічого поміститись не може. От і назвали його Лупанчиком - Лупік ласкаво.

Почуття провини за вільний час

Сьогодні рівно тиждень, як Мар"яна залишається спати у садочку. Це просто неймовірна подія! По-перше, вона лягає спати вдень без Диді, що дає слабеньку надію на те, що скоро вона зовсім від неї відмовиться. По-друге, у мене з"явилось більше вільного часу, коли я можу зайнятись своїми справами. І все було б добре, якби не одне "але" (с). Це моє почуття провини за те, що тепер я менше часу проводжу з Мар"яною. Чому?

Майстер переконливості, або як говорити з підлітками

Я зайшла в глухий кут і не знаю, що далі робити. Ситуація ніби уже вирішилась, але "осадочєк то остался" і я хочу його позбутись. Також треба зрозуміти, що робити, щоб у майбутньому таких ситуацій не було.

Як на мене, то підлітковий вік - найважчий. Ніби уже і не діти, які не розуміють, чому мама каже те чи інше, але і не дорослі, які несуть відповідальність не лише за тих, кого приручили. 7 -8 -9 клас - це, на мою думку, час, коли уже варто таки дуже серйозно задуматись, про своє майбутнє. Звичайно, діти - то такі діти, яке їм майбутнє? Тим більше те, до якого ще 10 років як мінімум? Їм деколи і тиждень - то вже захмарно далеке майбутнє. От тому тут і варто більше навіть батькам задуматись про майбутнє їхніх дітей. 

Як відсвяткувати День Народження молодшим підліткам (10 - 13 років)

Приходить час, і усі батьки знайомляться із "чудовим" підлітковим віком своїх дітей. Це той період, коли діти іще діти, але уже і не зовсім діти, проте і не дорослі. Коротше, усе так заплутано. Тим більше, що і у цього періоду є свої градації - молодший підліток (це той, у котрого тільки починає "зносити" кришу, 10 - 13 років) і підліток. Може є ще й старший підліток, але до нього ми ще не доросли.

Святвечір та Різдво

Колись, у дитинстві, я дуже чекала Нового року. Тоді був повний стіл усіляких смачних наїдків, можна було не лягати рано спати, були подарунки, які якимось незрозумілим чином з"являлись під ялинкою, хоч ми усі дружно дивились на салюти у вікні... Різдво в той час було не зовсім зрозумілим святом, але навіть тоді з якоюсь незрозумілою і таємничою енергетикою. Зараз, чи то через дорослішання, чи то просто часи інші, але пріорітети змінились.

Довгі, дооовгі, дуже дооовгі свята

Мені не подобаються довгі свята. Я від них уже втомилась. Ні, я щаслива, що у мене всі вдома (сама дивуюсь), я їх усіх бачу, контролюю хто, куди, чого і для чого, і не хвилююсь, що хтось не одягнув шапку, а хтось не взяв обід, бо вирішив худнути. Але коли вони усі дуже довго вдома - це втомлює.  Я не розуміла, чому так і це мене збивало з пантелику і дратувало. Та, здається, я змогла знайти причини своєї "нелюбові" довгих зимових свят і, можливо, що з цим робити.