Новий рік уже не викликає такого дитячого захвату і немає того шаленого очікування - ну коли ж уже! Так, це гарне свято, з ялинкою, шампанським і подарунками від Діда Мороза. Але уже навіть мої дорослі дівки, мені так здається, не з таким захопленням очікують на новорічну ніч, як ми колись.
А от Різдво - це зовсім інше. Мушу зізнатись, що коли ми жили з моїми батьками в одній хаті, тобто три сім"ї разом, але з дітей були лише моїх двоє дівчат, то передчуття дива перед Різдвом, було на багато гострішим, ніж зараз. Ми починали готуватись до Святвечора ще у переддень. Ми вимивали усі гуртом квартиру, все складали і гарненько прибирали. І, головне, нікому і на думку не спадало спитати - а для чого ми прибираємо? Потім, починаючи зранку, ліпились вареники, перебиралась, замочувалась та варилась пшеничка на Кутю, крутились пісні голубчики, тушкувалась капусточка... Усе кипіло, шуміло і парувало. Усі майже нічого не їли до першої зірки - піст. Як тільки починало сутеніти, усі раз за разом поглядали за вікно - ну де ж та перша зірка )))
Коли кутя зварилась, найстарший в родині, Дід, мостив на підвіконні кубельце з сіна і ніс туди на покуття горщик з пшеницею, а діти (і я з братом, і мої дівчата) ставали поруч і проказували: "Квок, квок, сто курок; цяп, цяп, сто курчат". Далі Дід тер мак з цукром і можна було облизати макогона - ну і що, що чоловік може бути лисим - той мак на макогоні - найсмачніше, що тільки може бути! Потім у величезній мисці він замішував Кутю. Це суто його прерогатива. ніхто більше не має права робити кутю. Вона повинна бути і не нудкою, але і солодкою водночас. Тут потрібна дідівська виваженість та досвід )))
Коли усі наїдки уже готові - треба накривати на стіл. Стола накриваємо гарною, чистою, святковою скатертиною, а на усі чотири кути столу, під скатерку, кладемо по зубчику часнику - захист від злих сил. Все, що наготували, викладається на стіл. Але тарілок має бути на одну більше, ніж усіх, хто сяде до столу. Адже саме сьогодні, до нас завітають душі наших близьких, які уже не з нами. Їм також насипають мисочку куті і наливають келишок вина. Нехай і вони почастують із нами.
Коли приготування закінчені і уже зійшла перша зоря, усі сідають до столу, а Дід присідає під стіл - ховається за пиріжками (був час, що пиріжків не було, то у нас була тарілка з булочками )) і питає дітей, чи видно його. Звичайно, діти відповідають, що не видно. Тоді Дід підіймається і бажає, щоб у наступному році на столі було стільки і більше добра, щоб аж його не було видно. Це повторюється три рази, бо Бог любить Трійцю )))
Далі усі проказують "Отче наш" і починається частування. Але завжди першою потрібно покуштувати Кутю. І, бажано, хоча б по шматочку спробувати усього, що є на столі.
А от після вечері починається найголовніше - подарунки! Першими обдаровують усіх Бабуся з Дідом. Далі уже починається обмін подарунками між усіма ))) дістається навіть тим, хто просто випадково потрапив до нас на Святвечір.
Зараз, усе це дійство ще цікавіше і веселіше, тому що нас стало більше ))) Тепер є Бабуся і Дідусь, Дядько і Тітка та їхні двоє хлопців (хай і маленькі), Мама (ну, це я тобто) і Тато та троє дівок. Загалом, 6 дорослих та 5 дітей. А кімнатка невелика ))) Зате стіл великий, і уже п"ятеро пар очей проводжають кутю на покуття, і уже 10 пар очей шукають Діда за пиріжками. Це дозволяє знову стати на якийсь час дитиною і тішитись подарункам, і шукати Діда та чекати Першу зірку. Це відчуття великої, рідної та теплої родини за столом дає надію, що все можна змінити, все винести і тобі завжди буде куди повернутись. У тебе є Родина, у тебе є ті, хто завжди витре тобі соплі, сльози і втішить. Потім, звичайно, можуть сказати - а ти куди дивилась і що ти собі думала, але спочатку витруть сомплі і заспокоять. Є ті, хто без жодної "лівої думки" порадіє за тебе, хто підставить плече, коли треба і скаже : "ти конкретно скажи, що і скільки треба, а де взяти - ми самі вирішим".
Це моє дитинство. Це дитинство моїх дітей, які знатимуть, що у них є Дідусь і Бабуся, що є Чарівне Різдво і Святвечір. Вони знатимуть, що у них є Родина
Немає коментарів:
Дописати коментар