А ви знаєте, як сходить буряк?

Ну що ж, любі друзі, продовжуємо нашу рубрику #село_і_Люда. Сьогодні я вам розкажу про грядки. А діло було так...

Мені подобається бути мамою

Мені подобається бути мамою. Деколи, звичайно, хочеться просто мовчки встати і вийти, та йти йти, йти, йти ... не оглядаючись. Але як тільки починаєш вставати, так одразу дорогу тобі перепиняє або купа невипраної білизни, або неприготована вечеря, або маленькі рученята, які обіймають зі словами : "А хоця б позаліти?"... І ти розумієш, що не можеш отак взяти і все покинути. Що нікому крім тебе вони аж на стільки не потрібні. І замість того, щоб вийти, ти йдеш закидаєш прання, готуєш вечеряти, перевіряєш уроки і т д і т п. Просто живеш далі...

Дитячі друзі

На днях зауважила, що у Мар"яни є в садочку подружка, з якою вона найбільше грається, - Софія. І от вона постійно розповідає, що Софія сказала/зробила це, або те. І що :" я хочу, щоб Софія прийшла до нас додому гратись".
 І я почала згадувати, чи були у старших дівчат такі друзі у садочку.

#Село-і-Люда

Я думаю, цього моменту чекав багато хто, кому цікаво де ми і що ми... Але і ті, кому не цікаво, теж хай почитають - а раптом приєднаються до нашої когорти "молодих, красівих і розумних". Мало лі що в житті може трапитись. Так от, повернемось до моменту.

Як усі уже здогадались - ми переїхали жити за місто (по простому - у село) у приватний будинок. Не буду розповідати як, за скільки, чому так і т д і т п - до цього я ще не созрєла. Всьому свій час. А от про наші будні - я розповім залюбки. Тим більше, що мене це просто пре на всі боки.

Читане-перечитане за квітень 2018

Ну , що ж, дарагая рєдакція, як то кажуть - мир, труд, май, а книжки читать не забувай. Тож проаналізуємо усе прочитане мною за квітень. Скажу чесно, я трималась, як могла, до останнього. Але голод переміг і я пішла в книгарню... Такі відчуття, я вам скажу, як ніби потрапила до раю. А якби ще була можливість брати усі книги, які хочеться, я б там взагалі б померла від екстазу. Але не можна. Тому я зараз і пишу. )))
Отже:

Зміна роботи - то не боляче і не кінець світу

Останні пів року були настільки насичені подіями та емоціями, що як результат, я виснажилась. Але це досвід. Доволі таки цікавий досвід ))) 
Знаєте, я давно зрозуміла, що змінювати місце роботи - то не боляче зовсім. Можливо, трішки страшно, тим більше, якщо йдеш "в нікуди", але зовсім не боляче. Робота має приносити задоволення як працівнику, так і роботавцеві. Якщо комусь "не в кайф" - потрібно йти. Просто йти. Шкода лише втрачати контакти із хорошими людьми. Одиниці залишаються, або через певний час повертаються. Напевно, це саме ті люди, які й мають залишитись з тобою. 
Я вдячна, що у мене був цей досвід, я вдячна людині, яка мені дала цю можливість у дуже важкий для нас період. Я зробила все, що було у моїй компетенції. Я знаю, що я зробила добре, що недоробила, а що я зробила не так. Я відносно задоволена результатом, і, сподіваюсь, це взаємно. Але прийшов час іти ))) І на згадку залишилось фото )))