Кожної ночі Мар'яна прокидається у своєму ліжечку і, навіть не відкриваючи очі, проситься до мами. Кожної ночі я встаю і беру її на руки, щоб перенести до себе в ліжко. І щоразу моя маленька донечка, як тільки я беру її на руки (а беру я її з ліжка "стовпчиком", попід руки), спокійно відкидається назад, у лежаче положення. Вона впевнена, що там буде мамина рука, яка її зловить і буде міцно тримати. У Мар'яни навіть думки такої немає, що може бути по інакшому.
Ми виростаємо і з часом розчаровуємось в людях. Ми перестаємо вірити один одному, перестаємо довіряти. Навіть якщо хтось і скаже мені: "Падай, я тебе спіймаю", я не впевнена, що зможу. Все буде залежати від того, хто, коли, як і т д. Я все сама декілька разів перевірю і попрошу папірець з підписом. Але сумніви все одно залишаться.
Людей, з якими можна ось так спокійно відкинутись назад, як Мар'яна, і бути впевненим, що вони точно спіймають - одиниці.
У моїх дітей є я. І це таки дійсно надзвичайно важливо розуміти - вони впевнені в тому, що щоб там не сталось, а ззаду завжди буде моя рука. Я завжди буду поруч, щоб зловити і втримати. Бо вони мені довіряють. А це надзвичайно важливо - зберегти ось цю довіру. Не зраджуйте своїх дітей
Немає коментарів:
Дописати коментар