Відразу після укладення шлюбу, вам буде складно усамітнитися і не відчувати при цьому почуття провини або незручності перед своєю дитиною. Звичайно ви будете відчувати незручність ще якийсь час, але потім це пройде. А якщо у вас з'являться спільні діти - ви забудете, що такі відчуття взагалі були.
Хоча, ніякого почуття провини і не має бути, адже діти бачать щасливу маму, вони засвоюють, що саме таким має бути шлюб - коли чоловік і жінка люблять один одного. Ви ж не збираєтесь зменшувати свою ніжність до дітей, а натомість збільшувати до чоловіка?!
Діти можуть бути дуже смішними. Коли дитина бачить як ви цілуєтеся або обнімаєтеся, вона може кумедно скривити носика, або просто сказати:"Фуууу". Іванка довгий час не дозволяла нам з татом цілуватись, деколи навіть у щічку. Казала, що от коли одружитесь, тоді і цілуйтесь, а то буде, як у Мавки з Лесем (це ми дивились усі разом виставу "Лісова пісня", а перед цим ще й старий фільм))). Зате майже в день весілля вона сказала, що "Ну все, тепер можете цілуватись. Але це все одно "фуууу"".
Психологи відзначають, що діти вчаться більш здоровим відносинам, коли бачать як батьки легко цілують один одного, обіймають, що свідчить про любов і ніжність між подружжям.
Вам може здатися важким, підтримувати стосунки у другому шлюбі, маючи дитину/дітей від першого шлюбу. Потрібно приділяти достатньо любові й уваги як новому чоловіку, так і своїй дитині/дітям, що б ніхто з них не відчував себе "недолюбленим". Спочатку вам буде важко розриватися між ними, але з часом все увійде в звичну колію. Але все одно, час від часу буде враження, що вам потрібно розірватись "між двома вогнями". Коли дівчата були меншими, таких ситуацій майже не було. Але зараз, коли вони уже підлітки, а особливо Іванка, яка саме лише увійшла в фазу "ти їй слово - вона тобі тисячу і ще й відгавкується як цуценя", деколи дуже важко прийняти правильне рішення. Так і хочеться порозставляти всіх по кутках та ще й в різних кімнатах. І тата також.
Бувають ситуації, коли і тато правий, і діти теж праві з свого боку. Коли тата не було, а мама була головним і єдиним джерелом влади і контролю, усе було на багато легше. За роки у нас з дівчатами виробились якісь свої писані і неписані правила, десь я їх могла послабити, десь навпаки. А з приходом нової людини у нашу сім"ю, яка не знає ні наших правил гри, ні того, що у нас можна, а що ні, довелося все пояснювати по-новому. І добре, коли щось можна пояснити логічно, а коли ось це ми робимо саме так лише тому, що нам так зручно, саме нам зручно, - то це вже важче пояснити. Тому і виникають конфліктні ситуації. Але татові доводиться миритись з нашими правилами.
Та й тата теж можна зрозуміти. Його життя котилось спокійно по накатаній колії: дім, футбол, робота, тренування, друзі. А тут в його життя увірвалась Шалена мама і двоє дівчат зі своїми прибабахами. Зате життя одразу набралось барв, закрутилось, завертілось і стало надзвичайно цікавим та веселим )))
Головне, за що переживаєш, коли одружуєшся вдруге, це чи зможеш ділити свою увагу поміж усіма. Так, щоб і діти не вважали, що ти проміняла їх на нового дядька, і щоб чоловік не почувався зайвим. Але якось само собою сталось так, що кожен з них плавно зайняв свою нішу і має свою частинку уваги. Це як при вагітності з наступною дитинкою - все переживаєш, як же ж тобі вдасться свою любов поділити на ще одну маленьку людиночку. А потім виявляється, що ти не ділиш ту любов, яка у тебе була, вона просто збільшується якраз на стільки, щоб вистачило новій дитинці. Так і тут.
Просто, якщо цілуєте тата, то і діткам має бути поцілунок. Якщо обіймаєте тата, то і у діток має бути вдосталь обіймів. купуєте подарунок татові - і дівчатам є хоч маленький, але подаруночок. Вони, правда не завжди вдячні, але то таке ))) Все має бути для усіх. Адже вони усі для вас важливі.
Не дивлячись на те, що із новим шлюбом ви все одно залишаєтесь мамою своїм дітям, не потрібно забувати і про те, що ви тепер дружина і у вас є коханий чоловік, якому деколи потрібна дещо інша увага. Потрібно намагатись хоч деколи залишатись наодинці лише з ним. З маленькою дитиною це "деколи" стає дуже рідкісним випадком, але все ж є. Потрібно приділяти хоча б 5 хвилин, щоб обійняти і поцілувати так, як не можна при дітях. Та й
навіть поцілунок щоранку перед роботою, може дати позитивний настрій на цілий день.
Деякі мами розповідають про те, що дитина чіпляється до нового члена сім"ї, влаштовує усілякі "підлянки" та істерики, намагається "вижити" нового чоловіка. Найчастіше, це обумовлено страхом дитини, що і ця людина піде з вашого життя, як пішов і тато. Частина дитячих примх і причіпок до нового члена сім'ї теж обумовлюється тим, що дитина підсвідомо боїться прив'язатися, що б потім не страждати. Я не можу дати жодної поради у такому випадку. На щастя, ми не зіткнулись із таким явищем. Можливо, у разі неприйняття дитиною нового чоловіка, їм (чоловікові та дитині) потрібно більше часу для того, щоб звикнути один до одного, а, може, мамі потрібно пильніше придивитись до обранця... Головне, щоб мама не знехтувала дитиною заради того, щоб "хоч якісь штани в хаті були".
З будь-якої ситуації треба знаходити позитивний вихід. Вам доведеться навчитися маневрувати між вашими потребами і потребами дітей. Потрібно вчитись імпровізувати і ставати на ногу, щоб дехто вчасно стулив рота. А потім проводити індивідуальні роз"яснювальні бесіди із кожним. Хоча деколи хочеться дати по сраці усім - і великому і малим, і щоб вони усі замовкли і робили так як мама каже. Але ж так не можна, непедагогічно ))) Та й татові по сраці - то трошки неетично.
Тому, маневри, витримка і заспокійливе - то наше все )))) А ще безмежне море любові, бо без неї уже нічого не допоможе і не врятує.
Немає коментарів:
Дописати коментар