Але ж люди! Схаменіться! Зараз стільки доступної інформації про дорослішання дитини як з фізіологічного боку, так і з психологічно, що не бачити її - то просто глупота.
Історія 1
Йдемо з Мар"яною по тротуару, вздовж якого стоять лавочки. На лавочках відпочивають батьки і діти, годують голубів, малюють крейдою, іграшками граються.
Проходимо повз декількох дорослих із якими дівчинка років 3х.
У Мар"яни каляска іграшкова лежача, у якій спить її дитина (ведмедик). Підходимо ближче до групи дорослих з дівчинкою, дівчинка біжить до Мар"яниної каляски, вчіпляється мертвою хваткою і намагається везти. Мар"яна не відпускає, а просто здивовано і обурено дивиться на дівчинку. Мама дівчинки все бачить і швиденько підходить і забирає її від каляски, силою розчіплюючи пальчики. Що правда, при цьому повторюючи, що "це чуже, не можна брати, дівчинка грається і т д". Все сталось за хвилину-дві. Дівчинку відчіпили, ми пішли. Дівчинка починає плакати. І тут мама просто лупить її по маленькій жопці, щоб не ревла. Відповідно, дівчинка плаче ще більше.
Мораль - є випадки, коли дитині треба дати по руках, щоб не лізла в розетку; дати по жопці, коли біжить під машину, словом, коли від її дій є загроза життю, а розмови не допомагають. Тут явно не той варіант.
Історія 2
Є два хлопчики - Хлопчик 1 (Х1), якому трішки більше двох років, і хлопчик 2 (х2), якому три роки. Х1 гуляє з татом і дитячим мотоциклом (на якому щоб їхати, потрібно відштовхуватись ногами). Х2 гуляє з бабусею, яка доволі таки молода, але сидить на лавці.
Історія.
Х2 бере без дозволу мотоцикол Х1 і катається. Х1 це помічає, починає плакати і бігти до СВОГО мотоцикла. Х2 не реагує, як і його бабуся. Тато Х1 бере його на руки, і вмовляє, що хлопчик зараз трішки покатається і віддасть ТВІЙ мотоцикл. Але Х1 все одно плаче, і тягне руки до своєї іграшки. Бабуся х2 щось починає казати внукові (ну дай, ну злізь, хлопчик плаче тощо). х2 абсолютно по барабану. Нарешті підходить бабуся і забирає його з вересками від того мотоциклу. Х1 радісно швидко сідає на свій мотоцикл і намагається їхати. Але в бабусі виривається х2 і стає попереду, щоб той не їхав. Менший починає знов плакати, тато вмовляє чужу дитину відійти, бабуся сидить на лавці. Врешті татові вривається терпець і він починає просто відтісняти з дороги х2, щоб його дитина могла поїхати на своєму мотоциклі. Х2 виривається і не дається. (хочу зауважити, що все робилось акуратно, аби не було потім - ви зачєм моєго ребенка трогаєтє. НАРЕШТІ підходить бабуся, яка на це все дивилась з лавки і намагається забавити свого онука, щоб х1 міг проїхати. Їй це вдалось, правда не з першого разу. Тато х1 тримався дуже довго і дуже мужньо.
Мораль. Іграшки вашої дитини - то її приватна власність! Хоче дає, хоче не дає. І не потрібно чекати, що хтось пограється і віддасть. Ви ж не чекатимете, поки злодій накатається на вашій машині і віддасть? Але і з іншого боку - чуже брати НЕ МОЖНА! Тим більше, без дозволу!
Батьки (дідусі/бабусі) - ви несете відповідальність за вашу дитину і за її поведінку! Слідкуйте за ними і виховуйте правильно, щоб потім не було неприємних наслідків у дорослому житті!
Любіть своїх дітей! Але не дозволяйте їм вилазити на голову не лише собі, але й усім оточуючим! Їхня свобода (так само, як і кожного з нас) закінчується там, де починається свобода іншого!
#діти #виховання #батьки
Немає коментарів:
Дописати коментар