Не можу сказати, що це погано. Жити окремо від батьків - то є одна з найперших умов сімейного щастя. Це я з власного досвіду кажу. При чому, бажано жити окремо не лише територіально, а й психологічно, не долучаючи батьків та інших родичів до тих сфер життя власної сім"ї, які їх не стосуються.
Хоча, хтось доволі мирно і щасливо уживається з батьками в одній квартирі. Як от мій брат. А я не можу. Ось таке от я скажене.
І, раніше мене не дуже турбувала відсутність власного житла. Все думала, що з часом, згодом, якось воно буде, чи то кредити почнуть давати під розумні відсотки, а не під 30% річних, чи то зароблю і наскладаю (ха-ха-ха три рази), чи ще якось. У спадок мені житло ніхто не залишить, ну якщо не брати до уваги будинок у селі Бершадського р-ну, звідки дітям після школи все одно доведеться виїжджати кудись далі на навчання. Тому, сподіватись на багатих стареньких родичів марно. Та мене це й не дуже турбувало.
Що далі йшли роки, тим більше я почала задумуватись над питанням "власного кутка". Спочатку роздумувала над квартирою. Але після того, як наша сім"я збільшилась на Тата та Мар"яну з Муною, я розумію, що нам потрібен приватний будинок із великою територією, де діти могли б сховатись, що б я їх довго шукала. Але його нема. Та й орендувати такий будинок не так то й просто: то ті кімнатки забиті старими напіврозваленими меблями, які власник ні за які гроші не винесе, то умови ще жахливіші ніж у моєму селі Бершадського району, то території власної немає зовсім... Є гарні будиночки, пристойні і з мінімумом меблів. Але вони коштують увесь дохід нашої сімейки за місяць... Без комунальних... Але то таке. Я уже рік шукаю, може ще за кілька років та й знайду ))))
Та відсутність власного житла якось особливо чітко відчулась минулого тижня, коли ми усі залишились ночувати у моєї мами, бабусі дівчат. Ми були самі господарями у її квартирі, у моїй дівочій хаті ))) І я знову відчула, як там затишно, комфортно. Як усе зроблено для того, щоб тобі було зручно. Як тумбочка стоїть кутова, тому що так можна і відерце для сміття сховати/дістати легко і зручно стояти посуд мити. Як ванна велика і світла, з шторкою, щоб можна було і душ прийняти і поніжитись у повній ванні пінки. Що сама лійка душа кріпиться як високо для дорослих, так і низенько для дівчат і Святослава (дідусь спеціально виміряв і кріпив для них). І усе так до ладу, і так приємно.... Звичайно, не без того, що тут би уже й шафу нову і більшу можна було б поставити, а тут би уже пора усе те барахло викинути... Але в цілому, уся атмосфера віє комфортом і обжитістю...
На жаль, у нас, в орендованій квартирі, не так. Ні, не зовсім так. Я намагаюсь створити домашній затишок, зручність і комфорт, але дещо мені недоснаги. Адже це не моя квартира, і не мені вирішувати, чи потрібно склити балкони чи ні, чи робити тумби в кухні кутовими чи ні, ставити душову кабіну чи ванну. Я не можу придбати витяжку на кухню, тому що коли доведеться переїжджати (а колись це все одно доведеться робити), куди я її подіну? Я не можу купити шафу на всю стіну в спальні, тому що потім я не зможу нічого з нею зробити, але зараз вона б дуже сильно спростила б наше існування... І багато усього такого....
Разом з тим, у нас немає жодної претензії до власника і у нього до нас (я сподіваюсь). І коли постає вибір, чи відкласти копієчку на майбутнє житло ( а це насправді копієчка, і таких копієчок потрібно ще збирати 20 років як мінімум), чи поїхати десь у подорож, я вибираю подорож... Тому що я хочу жити тут і зараз. Я хочу щоб мої діти жили тут і зараз. Мене не влаштовує життя 20 років на самих сухариках в 4х стінах, щоб потім придбати житло, яке уже, в принципі, буде нікому непотрібне.
Але це якесь зачароване коло... І щось не видно у ньому виходу... Власне житло, орендоване житло... Можливо, якби ми знайшли будиночок для переїзду, це б мене менше "ковбасило", а, можливо, і нічого б не змінилось. Сказати, що ми нічого не робимо для того, щоб придбати житло - я не можу. Але якщо ще минулого року хоч якась копієчка відкладалась, то цього року вона як кладеться, так одразу й назад береться. При тому не на розваги чи подорожі...
А так хочеться усім дівчатам по власній кімнаті, собі гарну, світлу і затишну кухню, чоловікові хоча б робочий куточок, якщо не кабінет. І двір. Великий, засіяний запашною зеленою травою двір. Де буде дитячий майданчик, невеличкий будиночок для діток, відкрита альтанка з мангалом поруч, для посиденьок з друзями... і Муна, яка буде мружити очі на сонечко, гріючи своє пузико на віранді.
А поки що залишаються лиш мрії та нерозв"язані проблеми. Та безвихідних ситуацій не буває. Є лише виходи, які нам неподобаються (с)
Рано чи пізно ми знайдемо свій вихід, той, який нам сподобається. І краще рано, ніж пізно.
Така щира та дуже актуальна стаття. Думаю, що ці слова близькі до серця не лише мені. Теж дуже хочу власний будинок :)
ВідповістиВидалити