Роздуми про досягнення

Не знаю чому, але уже декілька днів у моїй голові засіли думки про те, що мені зовсім скаро 35, а усе, про що я так мріяла в дитинстві так і залишилось мріями.
Всі ми мріємо, що от виростемо і станемо артистами, журналістами, бухгалтерами; будемо мати хто квартиру, а хто і будинок; обов'язково авто (BMW, ауді чи ще якесь) і так далі. Як каже моя кума - де мої заводи-пароходи? 

Я виросла, а їх немає... Що я досягла за своїх 35 років?

- Троє дітей. Це і не таке вже й досягнення. У мене багато знайомих із трьома дітками і декілька із більшою кількістю. Хоча, в дитинстві я мріяла про п'ятеро, але тепер розумію, що і троє достатньо

- Я мріяла працювати вихователькою в дитячому садочку. А згодом мати свій дитячий садочок (приватний). За освітою я вчитель старших класів і, я деколи так думаю, дітям неймовірно пощастило, що я не їх вчитель. Інакше я б уже когось із них розчавила. Хоча, може з малечою усе було б не так страшно.

- Далі я б могла стати Міністром Освіти України (це вам не мрії про нову плейстейшн). Ну, результат відомий. Хоч посміялись і те добре.

- Власне житло. Ну, це уже не зовсім дитяча мрія, а більш студентська і далі. Але на результат це не вплинуло.

- Я мріяла мати гарнооплочувану роботу, яка б приносила задоволення. Це теж уже студентство. І, частково, ця мрія періодично збувалась, але якось зовсім короткотривало. Тобто, вона залишається актуальною і досі

- Ну і ще вийти заміж за Тома Круза, оселитись десь у Майямі і насолоджуватись життям.

- А, ще згадала. Коли я почала ходити на малювання десь в 11 років (було усього 2 чи 3 заняття), я подумала, що може стану відомим художником. Ну, як відомо, більшість художників стає відомими після смерті, тому ще час є.

В результаті, у своїх 34, я маю трьох дітей, чоловіка, чорну кицьку, пральну машинку і холодильник, трішки боргів, трішки прибутків і частину життя позаду.

Я не знаю, яке моє призначення на цьому світі, адже "в сухому залишку", окрім дітей я не залишу по собі нічого... Ще купку пороху  який розвіють за вітром над Океаном. Можливо, моє покликання у тому, щоб діти чогось досягли і залишили по собі слід в історії? Бо ж не просто так Настя розумна, а Іванка творча! (Мар'яна ще поки просто гарна). Може хтось із них щось винайде, або створюватиме щедеври? А, може, Мар'яна винайде машину часу чи розв'яже загадку часово-просторового зв'язку?

Коротше. Щось я не виправдала сама своїх сподівань. Де мої заводи?! Де пароходи?! Уже старість за порогом, а я ще нічого путнього не зробила. Хоча, діти - це найкраще, що у мене виходить... Може продовжити?