Ось так живеш - живеш, чогось прагнеш, щось плануєш, а тут тобі - БАЦ! і є діагноз... І не тобі, а твоїй дитині. І все втрачає сенс, усе стає неважливим. Залишається лише бажання повернути все назад і все змінити, стерти, мов гумкою олівець, отой діагноз...
Не все так погано, як, можливо, здається мамі. Але для мами - це просто жах. У нас всього - навсього , покищо і дай Боже і надалі, короткозорість. Дочка стала погано бачити і назад нічого не повернути. Зір падає і ніхто не дасть прогнозу, на якому рівні те падіння зупиниться.
Навіть знаючи, що діагноз буде саме таким, чекалося дива. Знала, що діагноз буде саме таким, тому що моя дочка має маму зі слабким зором, тата, діда... Але не зважаючи на усе, сподівалась, що лікар скаже щось типу - "Та не хвилюйтесь, зараз покапаємо очки і все стане як було!". А лікар знищив усі мої надії... Ось так...
І одразу сонце перестало гріти і весна тішити. Якби можна було б змінити прогнози, діагноз за допомогою грошей - віддала б усе, лише щоб хоча б зупинитись на тому рівні, що є, щоб не падало більше. Але в тому то й проблема - грошима не допоможеш.
Ось і закінчилось щастя... Ось і кінчилось теплеє літо...
Це не кінець світу, це не смертельний вирок, але для мене це трагедія. Я не можу допомогти своїй дитині. Я можу лише спостерігати і сподіватись, що гірше не буде.
В такі моменти розумієш, що усе, що насправді потрібно для щастя - щоб дитина була здоровою, щоб небуло страшних діагнозів і хвороб, щоб нічого не боліло. Усе інше - плинне, і піде за водою - не згадаєш.
Бережіть своїх дітей - вони наш спокій і наші тривоги. Вони наше щастя.
Не все так погано, як, можливо, здається мамі. Але для мами - це просто жах. У нас всього - навсього , покищо і дай Боже і надалі, короткозорість. Дочка стала погано бачити і назад нічого не повернути. Зір падає і ніхто не дасть прогнозу, на якому рівні те падіння зупиниться.
Навіть знаючи, що діагноз буде саме таким, чекалося дива. Знала, що діагноз буде саме таким, тому що моя дочка має маму зі слабким зором, тата, діда... Але не зважаючи на усе, сподівалась, що лікар скаже щось типу - "Та не хвилюйтесь, зараз покапаємо очки і все стане як було!". А лікар знищив усі мої надії... Ось так...
І одразу сонце перестало гріти і весна тішити. Якби можна було б змінити прогнози, діагноз за допомогою грошей - віддала б усе, лише щоб хоча б зупинитись на тому рівні, що є, щоб не падало більше. Але в тому то й проблема - грошима не допоможеш.
Ось і закінчилось щастя... Ось і кінчилось теплеє літо...
Це не кінець світу, це не смертельний вирок, але для мене це трагедія. Я не можу допомогти своїй дитині. Я можу лише спостерігати і сподіватись, що гірше не буде.
В такі моменти розумієш, що усе, що насправді потрібно для щастя - щоб дитина була здоровою, щоб небуло страшних діагнозів і хвороб, щоб нічого не боліло. Усе інше - плинне, і піде за водою - не згадаєш.
Бережіть своїх дітей - вони наш спокій і наші тривоги. Вони наше щастя.
в мене трагедія почалась ще з вагітності...коли на узд поставили діагноз...ми зібрали волю в кулак і боролися...зараз все ніби гуд, але я постійно живу в неймовірному напруженні, в очікуванні чогось...мабуть це і є материнський інстинкт, коли хочеш захистити свою кровинку від хвороб та зла...а воно ж майже ніколи так і не виходить...від нас ніби нічого і не залежить...ми не можемо попередити хворобу, ніхто ніколи не скаже чому це сталося саме з твоєю дитиною...єдине що залишається - зібрати волю в кулак і боротися...
ВідповістиВидалитиБережіть себе і свою дитинку, і сподіваймось, що усе налагодиться. По інакшому просто й бути не може...
Видалити