Навіть не знаю, як я могла на це погодитись і як я до такого докотилась. Я ж не люблю собак. А великих так ще й боюсь, після того, як одне недолуге мене гарно цапануло в дитинстві (воно було не скажене, а просто дурне). А зараз у мене є собака, яка виросте не просто у велику, а у дуууже велику.
Я знаю - це все Мар"яна, це все вона! Вона у нас Собачнина мама, вона спить з собачками іграшковими і має найулюбленішу іграшку - Сумну собачку. Це вона зав"язала тенісний м"ячик шнурком і водила по подвір"ю, розказуючи, що то її собачка... Це все вона...
Так, я розуміла, що увесь догляд ляже на мої плечі. Що пісюльки-какульки мені прибирати, поки цуценя не навчиться терпіти на вулицю. Так, я розуміла, що потрібно буде варити одне відро каші для нас і ще одне відро - для Собаки. І я дуже довго вагалась. Я переглядала безліч оголошень про віддам/продам цуценя. Я перечитала купу описів порід. І я сумнівалась, чи воно мені потрібно. Бо жодне з цуценят не викликало у мене взагалі ніяких емоцій. Кошенята - так, будь-яке викликало щем у грудях і бажання забрати собі, любити, кормити і нікому не віддавати. А от цуценята - ні. Про дорослих собак і мови не могло бути. А взяти цуцика, бо дитина просить, і не любити його - для чого така наруга над твариною?
І я дивилась, читала, думала. І тут я побачила Його! Це було захоплення з першого погляду! Я не пишу "любов", бо це була б брехня - це ж не кошеня, щоб у мене до нього одразу виникла любов ))) Так я захотіла цуценятко і погодилась його "любити, кормити і нікому не віддавати".
Але знати гіпотетично і відчувати реально - то просто неймовірно величезна різниця. Цуценяткова мама мені сподобалась одразу, я готова була її обіймати, жмакати і чухати. Але вона була не моя і слинява ))) Якби своя і слинява - то було б нічого.
Наше цуценятко у виводку як Петрик П"яточкин - попереду всіх робить шкоду. Живчик і кабанчик - більше 5 кг, як не як. Я була готова до пісюльок-какульок, але не думала, що їх буде так багато і так часто!!! Це ж не кишенькове крисеня, що какне і не побачиш... Тут уже бугайчик як наробить, то є що прибирати... І от після чергового за пару годин (!!!) прибирання, я уже готова була завити і почала думати - нахороби я на то погодилась (те саме я казала, коли народжувала Мар"яну, під час схваток)!
Але тут на допомогу, як Супермен чи Бетмен, прилетів наш тато і сказав: "Заспокойся, жінко! Твоє місце на Канарах, я сам приберу!" Ну, про Канари я прибрехала, але хто його зна... Коротше, тато прибрали, дівки погиржали і всі лягли спати.
Крім Кицьки. Поки Цуценя спало, вона спокійно ходила і лише косила оком на новоприбулого. Але варто було Собацюні поворухнутись, як вона зашипіла і звалила до Іванки в кімнату, звідки дивилась на мене таким поглядом, ніби казала: "Я не поняла, що це чудовисько у мене в хаті робить до цих пір?! Ви що - припухли всі?!" Після цього вона вирішила поки з кімнати не виходити, а то мало що. Подивимось, що буде в 4 ранку, коли вона стандартно верещить, щоб її випустили на гульки. А собака спить біля вхідних дверей )))
Коротше, шукали цуценя, щоб було другом і Дівкам, а особливо Мар"яні, і щоб Муна могла показати, хто в хаті головний. А що з цього вийде - уявлення не маю. Хоча зараз Мар"яна просто в кайфі, дівки теж тішаться і навіть не дуже волають, що цуцик дзюрить посеред коридору. І у нас зараз, як в американських фільмах: хата, троє дітей, котяра і собака. Прям мрія. І я думаю, що Друга для Мар"яни ми таки знайшли, і звуть його Мольфар. Ая вже якось переживу какульки з пісюльками...
Пи.Си. Щойно воно лапою виляпало воду з своєї миски.. Я здурію...
Немає коментарів:
Дописати коментар