Але те, що потрібно якось шукати позитив навіть у самому темному дні, чомусь засіло у моїй голові. Можливо, якесь раціональне зерно в цьому є. Можливо, так буде легше долати життєві труднощі?
Я вирішила спробувати записувати щодня усе, що відбулось позитивного. Нехай це буде навіть щось зовсім незначне. Можливо, це якось вплине на наше життя?...
Отож, сьогодні Мар"янка зробила величезний прорив у своєму звиканні до садочка. Вона все одно плакала, коли йшла в садочок; плакала, коли САМА діставала свої сандалики, щоб перевзутись; плакала, коли САМА допомагала мені її перевдягнути; плакала, коли САМА йшла у групу до виховательки... Але вона це усе робила САМА, без моїх умовлянь і відривань її рук від мого серця. Тим більше, що коли я повернулась через 10 хв до її групи - Мар"яна уже не плакала! Вона гарно гралась з дітками! Це просто неймовірний прогрес!
За цих дві години, що я була сама собою вдома, я встигла перебрати усі дівочі книжечки і полички, пересортувати та перескладати іграшки, помити посуд і навіть ПОЇСТИ! А в цей час Мар"яна гралась з дітками, їла печиво та вийшла гуляти на майданчик.
Звичайно, коли вона побачила, як я йду у її сторону, знову полились сльози рікою. Але це, напевно, від щастя ))))
І ще у нас одне маленьке досягнення: Мар"яна почала говорити прості речення. "Мама ди-ди", "Киця мняв" та ін - раніше такого не було. Та й для чого, як усі і так розуміють, що вона хоче. А тут постала потреба якось спілкуватись з іншими людьми, які не розуміють її простих односкладових вказівок. Ось один із позитивних моментів відвідування садочку без мами.
І Це ще не вечір, ще Дівки прийдуть із навчання та тато з роботи. Може сьогодні буде день позитивних новин?
Немає коментарів:
Дописати коментар