Школа, школа, я ні разу не скучаю (с)

Ну що ж, тема школи - невичерпна. Змінили в Іванки вчительку і дитина почала нормально ходити в школу: лінзи не випадають, голова не болить, шлунок не болить і, як виявилось, вона нормально висипається. Отже, проблема все таки була у вчительці, а не в дитині. Але з Іванчиним навчанням у школі це уже не перша проблема. Та ця, я сподіваюсь, перша і остання з таким грандіозним шухером.

Декого із знайомих і незнайомих дивує моя позиція щодо школи, дивують мої претензії до навчального процесу і вони не розуміють, що поганого у тому, що здаються гроші в класі (дійсно, а чому б тоді не перевірити кількість виділених коштів на школу і їх цільове призначення), що поганого у тому, що вчителька на уроці укр мови молиться (а нічого, що це порушення конституції і не тільки, що це не відповідає навчальному плану і т д), чому я проти купівлі шкільних книжок (а нічого, що держава виділила гроші на їх друк?) та ін. Тому що це не те, чого я хочу для своїх дітей...

Я хочу для своїх дітей школи, яка буде НАВЧАТИ!

Навчати в першу чергу тим предметам, які прописані в навчальному плані і є в розкладі. Якщо там є українська мова - то на уроці має вивчатись українська мова, а не щось інше; якщо є трудове навчання, то дівчатка мають вчитись щось робити (шити, вишивати, в"язати, готувати їсти, тощо), а не пів року розмальовувати дерев"яні яйця різними способами... Чим це їм допоможе у житті??? До самого змісту навчання теж є питання, але це уже питання до Міністерства освіти вцілому

Я хочу, щоб у школі мою дитину ПОВАЖАЛИ!
Вона хороша просто апріорі. І не тому, що вона моя дитина, а тому, що вона дитина, яка прийшла за знаннями до розумних дорослих! Діти усі різні, хтось тихий і спокійний, хтось дуже шустрий і постійно рухається; хтось любить читати, а у когось з пластиліну виходять феєричні істоти. Але їх потрібно любити і вони не будуть посилати вчителів матом, не будуть розказувати, як круто, що вони прогуляли уроки. Я хочу, щоб про мою дитину на зборах говорили з повагою, акцентуючи увагу на досягненнях, на хороших вчинках. Не починаючи розмову із того, що ваш син розбив вазу, такий-сякий тупий покидьок, а з того, що він приніс до школи квіти для дівчинки, яка йому подобається, хотів поставити їх у вазу, але ненароком її розбив.

Діти хороші, просто дорослі дуже часто занадто заклопотані, втомлені, зайняті, роздратовані і не мають сил на хороші стосунки навіть із власними дітьми, що уже казати про чужих. На жаль, перевірено на собі.

Я хочу, щоб у школі моя дитина була ЗАХИЩЕНОЮ

Щоб я не хвилювалась, що у неї можуть вкрасти телефон/куртку/кросівки. Звичайно, бувають різні випадки, і деколи діти з різних причин можуть почати красти у своїх же однокласників. Тут важливо знайти причину таких дій, бо найчастіше вона надзвичайно банальна.

Я хочу, щоб моя дитина могла нормально ПОЇСТИ в школі, не хвилюючись, що її знудить від одного вигляду тієї каші, або що її в черзі розчавлять старшокласники. Ну, ще може продавчиня в буфеті накричати, що вона не продасть чай за 50 коп, бо у дитини в руках гривня?! WTF?

Я багато чого хочу. Але чи варта моя дитина ходити до школи з радістю, робити уроки із захопленням (мама, фізика - це так цікаво!), не мати хвороб шлунка через не регулярне харчування і хвороб хребта через неймовірно важкі підручники?

Звичайно, варта. Усі діти того варті. Але чомусь у нас не так. А коли хочеш зробити так - отримуєш у відповідь: "А тобі важко здати/промовчати/закрити очі - чи що?"

Важко. Дуже. Тому що я хочу для своїх дітей кращого. Вони варті кращого.