Бити чи не бити? - ось у чому питання

Дуже часто на усіляких мамо-форумах виникають суперечки з приводу того, чи варто бити дітей чи ні. Звичайно, думки розділяються, кожен аргументує свою точку зору. А потім хтось змінює "табір", а хтось продовжує дотримуватись своїх поглядів. Часто, з плином часу, ті, хто відстоював позицію "не бити", змінюють свою думку. Адже діти ростуть і змінюються. З"являються братики-сестрички і змінюється увесь стиль життя.

Я не є прихильником категоричної позиції "дітей бити не можна, вони такі усі-пусі хом"ячки, їх треба лише любити і цьомати". Як показують реалії сьогоднення, деяких дорослих мало в дитинстві лупили, інакше б вони не виросли такими доб..бами... Але хочу систематизувати свої думки з цього приводу


Взагалі-то, до певного віку дітей бити таки не можна. Просто через те, що воно все одно не зрозуміє, що то було і чому. Йому просто буде боляче і все. Ну це так десь до років двох, поки маленькі лялічки не перетворюються у маленьких монстриків, які навмисне починають перевіряти межі дозволеного і рівень вашої терплячки.

Також хочу одразу наголосити, що "шльопати по попі", "лупцювати" та "бити по дупці" - це одне і те ж. Якщо ви думаєте, що якщо ви даєте два рази по жопці долонею, то ви не б"єте, а ось Катерина із сусіднього двору б"є, бо дала одного разу ляпаса по писку, - то ви помиляєтесь. Ви обидві б"єте дітей у виховних цілях.

Звичайно, я не планувала давати своїм дітям по жопці. Навіть у жартівливій формі. моя мама досі мене може підколоти, кажучи - "а хто казав, що я своїх дітей бити не буду?!". Рожеві дівочі мрії про те. що мої діти будуть як ті казкові поні - їсти метеликів та какати веселкою - чомусь дуже швидко розбились об реальність. Ні, вони, звичайно можуть і метеликів наїстись, але от какати веселкою поки що не виходить.

Якщо ви хочете щось дитині заборонити чи покарати, завжди потрібно спочатку ПОЯСНИТИ що і чому. Можливо, вам доведеться пояснити не один і не два рази. Але діти в основній своїй масі не тупі, тому розуміють усе дуже швидко. Уже на другому десятку пояснень. А уже далі йде чистої води маніпуляція або перевірка батьків "на міцність".

Коли ви дитині пояснили уже разів зо 300 одне й те саме, навели приклади та розказали - показали, а воно все одно товче своє - бо я так хочу, ну і що, і ще багато чого із цієї ж категорії, тоді хочеться не просто гепнути раз по дупі, а хочеться відгамселити по мордяці. Але я кажу, що як не доходить по нормальному, то хай замовкне і просто робить що сказано. Якщо далі щось варнягає - тоді отрумує по лиці.

Усьому є межа. А якщо, не дай Боже, ризикнуть зробити те, що не дозволено поза спиною - то їм буде капець, коли дізнаюсь.Але частіше самі розказують і каже чому зробили і що з цього вийшло. Сварюсь трохи, кажу, що "я тебе попереджала, а тепер розхльобуй". І все.

Останнім часом достатньо просто моїх вибалушених очей, з яких сипляться іскри. До ляпасів доходило дуууже давно. Але я уже не кажу - не можна бити дітей. Як я і казала раніше, моя Настя десь до 5 років була просто ідеальна: де поставили - там і взяли, все розуміла і тд. Там і кричати майже не було за що, не те, що лупнути по жопці. А потім виросла. Іванка була завжди вперта. Як її мама ))

Часто доводиться зустрічати думку, що до дитини потрібно відноситись як до дорослого. Тобто, ви ж не б"єте дорослого, якщо він не хоче зробити так, як ви кажете. Але тут потрібно брати до уваги той момент, що, якщо дорослому не доходить те, що ви говорите 100 раз, то ви просто розвернетесь і підете від такого дорослого. Адже він сам несе за себе відповідальність. А за дитину несете відповідальність ви і просто розвернутись і піти не можете.

Не потрібно порівнювати дорослого і дитину. Це дві абсолютно різні одиниці. І усі наші дії в схожих ситуаціях з дорослим і дитиною будуть різні.

Але інший дорослий відноситься до вас як до рівного-дорослого, а от як має відноситись до вас дитина, до якої ви ставитесь, як до дорослого? Як до рівного собі? То це що означає - як до дитини чи ?...

Відноситись, як до дорослого, означає і вимагати, як від дорослого. У цих випадках проводиться  аналогія із поясненнями, що дорослий розуміє без підсрачника, що не можна бігти на дорогу під машини, бо йому так хочеться, то і дитина має зрозуміти. Якщо ви вимагаєте від дитини, із урахуванням того, що він дитина - то це уже не відноситись, як до дорослого.

Я вважаю, що для нормального і адекватного виховання має бути чітко дотримана ієрархія дорослий - дитина, батьки - дитина. Тобто, відноситись до дитини, як до дитини, вимагати від нього відповідно до його можливостей як фізичних так і розумових. Відповідно, у дитини буде вибудовуватись чітке розуміння, що є дорослий, а є дитина. Якщо ви будете відноситись до дитини, як до дорослого, то у дитини буде порушене розуміння ієрахії, адже він (по відповідно до вашого ставлення) теж на одному рівні з вами може вирішувати що йому можна, а що ні. Але ви забороняєте дитині бити незнайому тьотю по білим штаням брудним взуттям! І тут у дитини виникає питання - чому? як ви посміли? Він дорослий і йому видніше, що для нього добре, а що ні! З відси "ростуть ноги" істерик у громадських місцях, тупання ногами, биття і кусання дорослих та ін. Руйнується природна модель поведінки, яка має на меті виживання та соціалізацію нащадків. 

Якщо ж ви ставитесь до дитини як до дитини, то у неї закріплюється модель, коли дорослого потрібно хоча б ЧУТИ, коли дорослий виступає захистом і опікою.

Звичайно, до дитини потрібно ставитись з повагою і розумінням, враховувати, що всі ми різні і з своїми "мухами". Але проводити анології, що з дитиною в певних ситуаціях потрібно поводитись як із дорослим - не можна. Дитина - то дитина, а дорослий - то дорослий.

Якщо вас ударить дорослий - ви або знімаєте побої в міліції та пишете на нього заяву, якщо вас ударить дитина - ви можете або пальчиком на неї помагати "ай-ай-ай" або пожалітись її мамі. Ви поводитесь по різному із дитиною та із дорослим. Тому що це дві різні істоти.
Бити дітей не можна, і не тому, що ви не будете бити дорослих, а тому що фізичне насилля призводить до більшого насилля. Але дати підсрачник, коли усі аргументи вичерпані, коли дитина не хоче слухатись бо просто не хоче, коли дитина робить на зло, коли те, що дитина робить, несе шкоду її здоров"ю та життю - можна!

Бити до синяків дітей, та й дорослих - НЕ можна, а дати по руках, коли дитина після тисячного пояснення суне олівця в розетку - ПОТРІБНО.

Можливо, дехто просто плутає поняття, відноситись до дитини, як до дорослого із поняттям - відноситись до дитини, як до розумної окремої маленької особистості?

Тому повторюсь ще раз, бити дітей до синців за будь-якої причини, не пояснивши її дитині перед тим - НЕ Можна. Але дати ляпаса або по сраці, коли дитина "вилазить на голову і просто перестає чути будь - які пояснення - МОЖНА. І не намагайтесь розказати, що "я така крута, можу поговорити і достукатись до будь - якої дитини" - діти різні, тому, якщо цей "фокус поки що проходить із вашою дитино., то не факт, що пройде із сусідським шибеником.

І коли ви бачите, як мама дала підсрачника верескливому дитинчаті - не потрібно її одразу засуджувати. Адже ви не знаєте. скільки умовлять, пояснень та розмов було перед цим підсрачником. Краще подякуйте Богу, що ви ще поки не користуєтесь цим методом виховання.