Ось і закінчився перший місяць осені і перший місяць навчання. Знову розпочалась школа, уроки і збирання грошей.... Вперше в своєму житті я подумала, що я ненавиджу школу і з нетерпінням чекаю на канікули, навіть більше, ніж мої діти.
Ця осінь особлива - Настя стала зовсім дорослою, вона перейшла до середньої школи у 5 й клас. Окрім цього, вона ще й староста. Мої гени даються взнаки ))) Клас дуже великий - 38 дітей. Але 27 - із нашого 4 класу. Усе було б добре, якби не декілька важливих нюансів. Портфелі в 5 класі настільки важкі, що доводиться ходити разом із дітьми до школи, щоб допомогти донести. А також зміни в навчальній програмі, які були внесені, на мою думку, абсолютно необгрунтовано.
Зараз п"ятикласники вивчають дві іноземних мови та інформатику. І це при посиленому вивченні математики. Можливо, це таки і дасть свої позитивні результати, але при мінімальній кількості годин рідної мови вводити ще одну іноземну - це дурня. Я не хочу, щоб моя дитина не вміла грамотно писати рідною мовою, зате знала декілька слів іноземною.
У молодшій школі справи зовсім інакші. Виявляється, любов або не любов до школи може залежати і від батьківського колективу того класу, у якому вчиться дитина. Навіть не здогадувалась про такий цікавий і не зовсім приємний момент за увесь час навчання Насті у молодшій школі. Аж тут довелося.
Розумію, що усі батьки - дорослі люди, зі своїми цінностями і матеріальними статками, бажаннями і можливостями. Але вимагати гроші на якісь власні забаганки під виглядом "потреби класу" - це уже занадто... Коли людина не має почуття такту, не має жодної поваги до оточуючих - від таких людей хочеться триматись якнайдалі... Але це не завжди виходить... от із"являється така собі ненависть до школи, тому що саме там доводиться зустрічатись із такими неприємними людьми і якось контактувати при крайній потребі.... І розумію, що моє негативне ставлення спричинене не школою, не навчанням, а окремими особистостями, яким уже нічого не допоможе - але зробити із собою нічого не можу - чекаю канікул, як манни небесної )))
А тут ще й криза тридцяти років ))) Виявляється, вона є у 90% жінок, от тільки мало хто з нас розуміє, що з нами відбувається: загальна втомлюваність, депресія, і не бажання щось робити, зате величезне бажання змінити все і докорінно - ось основні "симптоми" нашої кризи "середнього віку"...
І здається, ніби усе добре, усе є, а чого немає - те буде, і вік чудовий, і діти відносно дорослі, і бажання реальні і досяжні... А серце вірить в чудеса, і хочеться чогось незбагненного... Починається переосмислення усього пройденого шляху, порівняння мрій із дійсністю. Виникає розуміння, що досить реальні мрії і бажання чомусь не здійснились, а так і залишились мріями... Що пішли не тим шляхом, яким завжди хотілось. Але основне, це усвідомити, що час змінити все - є! Що зараз - саме час!
Можливо, ця осінь стане початком нового життя, допоможе у здійсненні мрій і сподівань? Можливо, ця осінь допоможе стати безмежно і безпечно щасливою? Можливо, саме ця осінь стане фантастичною...
Ця осінь особлива - Настя стала зовсім дорослою, вона перейшла до середньої школи у 5 й клас. Окрім цього, вона ще й староста. Мої гени даються взнаки ))) Клас дуже великий - 38 дітей. Але 27 - із нашого 4 класу. Усе було б добре, якби не декілька важливих нюансів. Портфелі в 5 класі настільки важкі, що доводиться ходити разом із дітьми до школи, щоб допомогти донести. А також зміни в навчальній програмі, які були внесені, на мою думку, абсолютно необгрунтовано.
Зараз п"ятикласники вивчають дві іноземних мови та інформатику. І це при посиленому вивченні математики. Можливо, це таки і дасть свої позитивні результати, але при мінімальній кількості годин рідної мови вводити ще одну іноземну - це дурня. Я не хочу, щоб моя дитина не вміла грамотно писати рідною мовою, зате знала декілька слів іноземною.
У молодшій школі справи зовсім інакші. Виявляється, любов або не любов до школи може залежати і від батьківського колективу того класу, у якому вчиться дитина. Навіть не здогадувалась про такий цікавий і не зовсім приємний момент за увесь час навчання Насті у молодшій школі. Аж тут довелося.
Розумію, що усі батьки - дорослі люди, зі своїми цінностями і матеріальними статками, бажаннями і можливостями. Але вимагати гроші на якісь власні забаганки під виглядом "потреби класу" - це уже занадто... Коли людина не має почуття такту, не має жодної поваги до оточуючих - від таких людей хочеться триматись якнайдалі... Але це не завжди виходить... от із"являється така собі ненависть до школи, тому що саме там доводиться зустрічатись із такими неприємними людьми і якось контактувати при крайній потребі.... І розумію, що моє негативне ставлення спричинене не школою, не навчанням, а окремими особистостями, яким уже нічого не допоможе - але зробити із собою нічого не можу - чекаю канікул, як манни небесної )))
А тут ще й криза тридцяти років ))) Виявляється, вона є у 90% жінок, от тільки мало хто з нас розуміє, що з нами відбувається: загальна втомлюваність, депресія, і не бажання щось робити, зате величезне бажання змінити все і докорінно - ось основні "симптоми" нашої кризи "середнього віку"...
І здається, ніби усе добре, усе є, а чого немає - те буде, і вік чудовий, і діти відносно дорослі, і бажання реальні і досяжні... А серце вірить в чудеса, і хочеться чогось незбагненного... Починається переосмислення усього пройденого шляху, порівняння мрій із дійсністю. Виникає розуміння, що досить реальні мрії і бажання чомусь не здійснились, а так і залишились мріями... Що пішли не тим шляхом, яким завжди хотілось. Але основне, це усвідомити, що час змінити все - є! Що зараз - саме час!
Можливо, ця осінь стане початком нового життя, допоможе у здійсненні мрій і сподівань? Можливо, ця осінь допоможе стати безмежно і безпечно щасливою? Можливо, саме ця осінь стане фантастичною...
Немає коментарів:
Дописати коментар