Вчителька

Я довго до цього йшла і, нарешті, прийшла! Я тепер вчителька )))
Мало хто, напевно, буде тішитись тим, що працює вчителем, а я тішусь. Хоча, я знаю ще парочку таких самих божевільних, як я )))
Я дуже цього хотіла, для цього я два рази закінчила навчання в одному і тому ж університеті, відмовилась від цікавої та прибуткової роботи, ну і ледь не пройшла "і Крим, і Рим, і мідні труби".

Так, мені було доволі таки лячно братись до цієї роботи, адже це не просто робота з людьми, це навіть не робота з малюками, яких на ручки взяла і вони уже "твої", це робота з маленькими особистостями. У них уже "ручками" авторитет не заробиш, і їх уже потрібно вчити не олівця у руках тримати, а речі на багато складніші. Я маю бути і математиком, і вчителем мови/літератури, і вчителем природознавства, і вихователем, і миритем, і сварителем )))
Ви не уявляєте, як це бомбезно!!!
Навіть коли мені доводиться виявляти своє незадоволення якимись діями дітей мого класу, через хвилину, та що там хвилину — через секунду я згадую, що це "мої"!!! діти, і одразу стає так млосно-лагідно, що хочеться їх усіх обійняти. Але ж ніззя! Я ж щойно була засмучена!

Не знаю, як хто, а у мене відчуття, ніби я вродилась біля дошки. Якось так легко пояснювати, показувати і розповідати, що здається, я робила це завжди. Звичайно, я бачу, хто розуміє і слухає, хто не розуміє, але слухає, хто не розуміє і не слухає, а кому просто сьогодні не до цього. Я все бачу, хоча дехто думає, що він розумніший за всіх.

А як цікаво спостерігати за стосунками дітей!!! За тим, як в одному маленькому тілі уживаються допитливий, гострий розум і шило в дупці! Як ця дитина, сидячи під партою, бо йому щось там треба, усе чує і відповідає! Це ж шикарно!!! Як дитина, яка забула зробити домашнє завдання, яка не взяла ні зошита, ні книжки, спокійно собі реагує на зауваження виразом типу: "ну що поробиш, ну забув/ла" (не вперше, при цьому)

Словом — діти, це просто невичерпне море цікавого щодня!

Єдине "але є одне але" (с) - папірці. Не знаю, скільки їх було "до того", але деколи складається враження, що написання усього цього "на позавчора" не закінчиться ніколи. І це не беручи до уваги підготовку до уроків (тут, ніби, стало простіше з папірцями), і те, що немає настільки безглуздих папірців, як у садочку. Всі, здається, "по ділу", але їх так багато... Може це лише на початку року, а далі буде легше?

Компліменти

 Знаєте,нас не вчили приймати компліменти; нас не вчили, як сприймати похвалу, ми не знаємо, як приймати вдячність... Ну от скажімо, мені кажуть, що у мене чудова зачіска, і я бачу, що людині дійсно подобається, а як відреагувати на комплімент - не знаю. Починаю соромитись і часто-густо кажу, щось типу "ой, та ладно, нічого там надзвичайного, таке собі"... Чи, приміром, чимось комусь допомогла, тобі дякують реально від душі, а ти починаєш знову соромитись: "та нема чого дякувати, та я нічого не зробила" т д і т п... Але ж, насправді, і зачіска чудова, від якої я сама в захваті, і подяку я заробила і можу собою пишатись, але сприйняти це від когось - важко.

Десь так само, напевно, виходить і з нашими дітьми. Ми намагаємось їх "не прийчати до рук", "не перехвалити", " неперелюбити"... І виростають тоді з них недолюблені і недохвалені дорослі. А це ж так легко, сказаи дитині, що ти нею пишаєшся, навіть тоді, коли твої очікування не зовсім виправдались. Але то ж були лише твої очікування... 

Я зрозуміла, що я таки пишаюсь моїми дітьми. Вони чудові, хай би там що... ЗНО здано не на 200 (через це ніхто татуювання в 16 років не робитиме ))), але дуже добре, університет обрано надзвичайно хороший. Моя дитина підробляє на тій роботі, яка їй подобається і може самостійно забезпечити оплату певних своїх забаганок. Вона вчиться планувати свій час і свої витрати, у неї є плани на майбутнє і впевненість у собі.

Інша хоч і не знає ще, чого вона хоче від життя, але знає, чим би вона із задоволенням займалась. Вона спокійно не лише себе захистить, але й сестричок. Чого варте лише "дам в оч" хлопчику, який ображав її старшу сестричку. Вона обережна і відлюдькувата, зате обожнює тварин і швидше сама буде голодна, ніж хтось із її "дітей" не доїсть.

Найменше ще маленьке, вередливе і смішне, але вона уже все дітить на всіх. Навіть пластилін, який старшим непотрібен. Вона з нетерпінням чекає, коли старші повернуться додому, де б вони не були. Вона відчуває себе частинкою їхнього світу і вони є важливою частиною її світу. Це настільки бомбезно, що я навіть передати не можу!

Кортше. Я пишаюсь своїми дітьми, бо вони просто неймовірні і вони МОЇ

Випускний!

Нарешті закінчилась ця, здавалося б, нескінченна епопея із закінченням школи. Здали ЗНО, відсвяткували випуск, отримали атестати. 

Було дуже цікаво і змістовно спостерігати за випускниками на святі. Вони уже вважають себе повністю дорослими. Вони вважають, що нарешті у них почнеться доросле життя, де вони будуть робити що схочуть, жити як схочуть і ні перед ким не звітувати. Але насправді вони ще не дорослі, але і не діти уже. Вони Маленькі Дорослі або Дорослі Діти, які сп'яніли від подиху свободи від школи, від уроків і від усвідомлення, що перед ними відкритий увесь світ.

І вони таки праві - перед ними зараз відкрито безліч можливостей, безліч доріг, якими можна йти у своє майбутнє. Увесь світ до їхніх ніг, потрібно лише правильно обрати шлях. Головне йти в перед і вірити у те, що все можливо, якщо не так, то інакше точно вдасться.

Але ці Дорослі Діти ще тішать своєю наївністю, що доросле життя - це так просто, легко і весело. Насправді, будь який вибір/рішення має свої наслідки і вплив на майбутнє. І сьогоднішнім ипускникам доведеться приймати відповідальність за свої рішення і за їхні наслідки, доведеться навчитись хоч мінімально прораховувати ризики своїх дій або бездіяльності. Доведеться планувати витрати і прибутки... У них ще стільки відкриттів дорослого життя, як приємних, так і не дуже...

Але у них ще все попереду, все, насправді, лише починається...

І хай цей початок буде радісним, п'янким і щасливим!

І все на світі треба пережити
і кожен фініш це по суті старт
і наперед не треба ворожити
і за минулим плакати не варт (с)
Ліна Костенко

Обов'язки вихователя у ДНЗ (2019р)

Ну що ж. З метою самоосвіти і збільшення свого світогляду, переглянула цикл передач про садочки європейських країн. А потім ще переглянула сюжет про їх вартість. Але скільки не шукала - не знайшла жодного сюжету про те, які функції і які обов'язки має вихователь у цих країнах. І щойно попрацювавши над щоденними планами на листопад для своєї групи і подумки (а подекуди і вголос) пославши всіх кого я б хотіла послати і хто це все придумав, вирішила, що прийшов час розповісти вам, що ж входить в обов"язки вихователя. Подивуйтесь ще й ви (це м"яко сказано).
Обов"язки можна розподілити на декілька пунктів:

Вчителі, які руйнують наше майбутнє

Ну що ж, ємоції стихли, всі свята на найближчий час відгуляли, - можна і поговорити. Тож поговоримо про те, що вчителі і вихователі - теж люди (як виявилось).
Не дивлячись на те, що я уже давно "доросла" і прекрасно розумію, що вчителі і вихователі такі ж люди з плоті і крові, як усі інші, все одно до певного часу залишалась така крихітні думка, що вони мають бути трішки "не такими", як усі інші. А, і це враховуючи, що у мене друзі-куми/прикуми, з якими ми дуже гарно відпочиваємо, подорожуємо і т д. вчителі/викладачі... Уявляєте, як нас виховували і що тоді робиться в головах інших людей, у яких немає друзів в освітній сфері?!
Так от. 

Перші 16...

6 жовтня 2019 року моя найстарша донечка стане майже зовсім дорослою. Їй виповниться цілих 16 років! Це якась абсолютно неосяжна цифра, тому що я до кінця не можу усвідомити, що я її перший раз побачила 16 років тому. Що уже стільки часу пройшло від першого кроку, першого зубика, першого "мама" і перших "женихів"...
Я розумію, що ще стільки "першого" попереду, але це уже будуть ті події, в яких я прийматиму все менше і менше участі... І від цього трішки щемить серце.
Сьогодні моя дівчинка стала ще на рік дорослішою і ще на крок наблизилась до свого власного, окремого шляху. Я приймаю це, хоч і тривожусь. Але всім серцем і душею вірю, що життя у неї буде щасливим, сповненим любові і радості. А ми завжди будемо чекати її вдома, і хвилюватись, щоб вона "поїла і одягнула шапку" (с)
З Днем Народження тебе, наш майже дорослий Настуньчик!!!
Цьомаємо Мілько Анастасія

Мар'яні цілих 5! років

Мар"яні в моєму животику було лише декілька тижнів, а я уже всім навкруг розтринділа, що я вагітна, і що в мене буде третя дитина. Здавалося б, ну кого це цікавить і що тут такого? Але мене прямо розпирало від щастя і хотілось поділитись із усім світом тією неймовірною новиною - у нас буде ДИТИНКА!
І ось, сьогодні цій дитинці уже цілих 5 років! Вона уже сама дістає те, що їй потрібно, з верхніх поличок; вона сама сідає "робити уроки" і збирає свій рюкзак до садочка.
Аж не віриться, що 5 років тому у цей день, я плакала від неймовірного щастя, коли мені поклали на груди таку маленьку але неймовірно гарну дівчинку.
Ці 5 років вона нас тішить своїм сміхом і своїми ексклюзивними подарунками; ми разом сумуємо, коли вона плаче і намагаємось зробити те, що, здавалося б, нікому не під силу. Але вона зможе зробити будь-що, що б вона не замислила. Бо ми завжди є біля неї. І завжди будемо.
З Днем Народження, наша Червона Капелюшка!