Паралельна реальність або а якби зробити все навпаки?

Чомусь заполонили мою голову думки про те, а що якби... Якби я тоді пішла не туди, а туди; якби сказала не так, а інакше; якби зробила не те, а інше.... Розумію, що можливо було б усе набагато гірше (а може краще), що не було б того, що є4 і що подивитись, хоч одним оком, а що було б, просто неможливо... але...

Він високо літав...

Сьогодні дізналась про загибель мого хорошого друга та просто чудової людини, пілота, біля Слов"янська. Його транспортний літак підбили із новітньої зброї рф... Він та його екіпаж відвели палаючий літак від житлових масивів Слов"янська, аби уникнути людських жертв, а самі загинули. Костя був першим, кого упізнали...

До таких новин звикнути неможливо... Фото знайомої і по своєму близької тобі людини побачити у розділі некрологів не просто моторошно, а жахливо... Я не хочу у це вірити, я не хочу вірити у те, що він більше не подзвонить і не розпитає як у мене справи, не розповість про свого сина...

Він казав, що після виборів усе стабілізується... От і стабілізувалось...

Такого просто не може бути і все... просто не може...

Чарівна дівчинка Іванка і танці

З кожним днем, та навіть з кожною хвилиною, все більше переконуюсь, що двоє дітей одних батьків - це зовсім різні особистості. І не лише через зовнішню несхожість, а через темперамент, звички, схильності...

Великдень і дитячі спогади

Не зважаючи на усю примарність подій, які відбуваються з нами сьогодні, ми з благоговінням очікували на це світле свято - Великдень. Найбільше цього свята чекають діти. Адже усі приготування до свята, та саме святкування, просякнуті таємничістю та відчуттям справжнього дива. І коли дивишся на своїх дітей, як світяться їхні очі, як із завмиранням подиху вони очікують на освячення корзинок із Пасочками вночі біля церкви, розумієш, що ось ці моменти стануть одними із найсвітліших і найпрекрасніших серед усіх дитячих спогадів. Бабуся, дідусь, уся родина за святковим столом... Мимоволі зринають спогади власного дитинства - коли мама була маленькою...

Завтра була війна

Немає слів, та й навіть думок не вистачає, щоб осягнути усю ірраціональність та неймовірність усього, що відбувається з нами сьогодні. Невже ми, хто дорослішав у Незалежній Державі, хто народжував дітей у Незалежній державі, могли подумати, що кожного ранку будемо прокидатись із острахом - почалась війна?

Вічна пам"ять Героям Майдану!

Мам, сьогодні їду на Майдан,
Якщо не повернуся, мене вбили,
Та знаєш, мам, я буду там не сам,
Там люди, у яких багато сили,
Не плач, я мушу бути там де всі,
Грудьми стояти перед лютим звіром,
А знаєш мам, я вдячний є тобі,
І ти пишайся завжди своїм сином.
Візьму щита, піду поміж людей,
І я прикрию їх, від куль отих проклятих,
Вже знаєш мам, дістало до грудей,
Як з вилами там брат іде на брата.
Я їду, бо це є моя земля,
Я народився тут, і тут я і загину,
Ми вільні, і ми любимо життя,
Та віддамо його за вільну Україну

Мама і революція

Усі події, які зараз відбуваються в нашій країні, дозволили побачити усе єство і розумові здібності людей, які оточують мене, мою сім"ю та моїх дітей. Багато хто із жінок намагається відгородитись від важливих і жахливих подій, які відбуваються, і роблять вигляд, що нічого не відбувається ("Ну на нашій же вулиці тихо!", " А я живу, і буду далі танцювати і розважатись!"). Дехто каже, що краще стабільне лайно, ніж боротьба за краще майбутнє. Але жодна з них, на мою думку, аж ніяк не розуміє, що у даний момент обирає майбутню долю своїм дітям.