Шалені часи, шалені зміни

Колись давно, був то ще, здається, далекий 2001 чи 2002 рік, ми певний час мешкали у столиці, де, як відомо, уже на той час було багато супермаркетів. А в супермаркетах можна знайти свіжі помідори/огірки навіть взимку. Навіть у той час. Так от, я, приїхала із провінції, де все закривають/закручують на зиму в неймовірних кількостях, щоб було що їсти і гостям на стіл поставити (хоч уже і не потрібно було так багато, але звичка - то сильна штука). Ми запросили у гості "друзів". Звичайно, накрили стіл, до усіх наїдків (а була пізня осінь), нарізали на стіл свіжих огірків/помідорів/болгарського перчику. От ми сиділи, відпочивали і я, як гарна господиня, кажу: "Беріть свіженькі огірочки/помідорки, поки ще є" (малося на увазі не на столі, а в продажі). На що мені зі сміхом відповіли: "В магазині вони завжди є".

Це було дуже неприємно, але змусило мене задуматись, що таки правда - уже свіжі помідорки і огірки можна купити навіть взимку, не чекаючи урожаю на бабусиному городі. Інше питання - ціна.

Потім з"явились діти. Я люблю подорожувати. Люблю море, менше гори, але теж люблю. І я скрізь, змалечку, брала своїх дітей з собою в близькі і далекі подорожі. Бо "зараз я можу - то хай побачать світ, а завтра - хто його знає, чи буде у мене можливість". І сьогодні мене накрило думкою, що мої діти уже можуть їхати подорожувати хоч завтра - візи непотрібні, купу папірців, щоб пропустили на кордоні - теж. Та і по вартості на одного - то не так уже й дорого (хоча в перерахунку на усю нашу сім"ю - то таки все ще дорого). Світ стає відкритішим і доступнішим. Вони можуть поїхати вчитись закордон, а там уже і кордонів майже немає. Тобто моя мантра "поїдемо зараз, бо потім хтозна чи зможемо" - застаріла. Питання грошей все ще актуальне, але усі інші моменти - уже не є нездоланними.

Тож до чого тут "помідорки"? А до того, що раніше взимку про свіжі овочі можна було лише мріяти, а зараз - бери, не хочу. Потім про поїздки закордон можна було лише мріяти - зараз майже кожен другий був якщо не в Туреччині/Єгипті, то в Польщі.

Усе змінюється. При чому так швидко, що ще за мого життя ми пройдемо умовний шлях "від динозаврів до космічних польотів". І я навіть не можу уявити, яким наше життя буде через десять років. Це і страшно і надзвичайно цікаво водночас. Хто знає, може наші онуки уже будуть громадянами Світу без меж і кордонів? (не беру до уваги окремі регіони з зайвою хромосомою, які, швидше за все, в майбутньому сховаються від розвитку за забетонованим муром).

Все змінюється дуже швидко. Головне не повертатись назад і не йти "новим курсом" в минуле, де немає розвитку і майбутнього.

І мені таки цікаво - яке воно, майбутнє через 20-30-40 років? Ми полетимо на Марс?