😀Хвилювалась, щоб їм сподобалось, щоб вистачило грошей, щоб не змерзли (погода трішки підкачала), щоб не загубились, щоб не ходили голодні та багато інших "щоб..." Але на щастя, усі мої переживання і побоювання були марними. Велику роль у цьому відіграла вчителька, що їх супроводжувала, адже саме через те, що діти їхали з нею. я була майже спокійна.
Та важливим є також те, що Дівки уже майже дорослі. От вчора вони лише приїхали додому, я ще не встигла ними перенасититись, а одна уже пішла на день народження подружки з НОЧІВЛЕЮ!!!
😲
😱
🤪 Це такий шок-сенсація, що я не можу й передати. Уявляєте - відпустити свою маленьку дівчинку з НОЧІВЛЕЮ! Ну, подружка хороша, і батьки (ніби) вдома, але ось це усвідомлення, що не така вона вже й маленька - просто вибиває із колії...Це ж ось вона уже ночує у подружок, їздить закордон без мене, а там і побачення будуть, і я сидітиму до ранку і сивітиму від хвилювання... Хоча, тут ще велике питання, хто з них двох швидше змусить мене сивіти від хвилювання ))))
Ні, я розумію, що до подружки з ночівлею можна і в 7 років ходити, але 7 і 15 - то велика різниця. Навіть 12 і 15 - то величезна різниця...
Але треба звикати до того, що буде більше і більше усіляких проявів того, що вони дорослішають і їх потрібно відпускати (але все одно, бути в курсі усіх подій, бо не дай Боже, якась "скотиняка" (с) образить мою дитиночку - "патли вискубу, моргала виколю", і не факт, що це в переносному значенні). Та я ловлю себе на думці, що я ще не готова, ні до їхніх побачень, ні до розбитого серця, ні до переїзду від мене... Але це не заважатиме їм дорослішати і йти, байдуже - чи готова я чи ні... Доведеться готуватись і дорослішати у процесі, бо це життя... А я ще не готова...
Немає коментарів:
Дописати коментар