З Днем Народження, мій маленький Настуньчик !!!

Ну що ж... Останні приготування до свята завершені, усі уже тихенько сопуть і бачать гарні сни. А маму знову "накривають" спогади і я зовсім не розумію, коли, ну коли вона встигла так вирости? Адже моїй маленькій дівчинці, тій, завдяки кому я стала мамою, моєму Настунчику, сьогодні уже цілих 13 років... Вона така доросла, розумна і гарна, але в той же час - вона усього лише моя маленька дівчинка.


Ще зовсім нещодавно ми милувались її кучериками, не могли зрозуміти, на що у неї алергія, тішились разом з нею її новою лялькою Катьою... А сьогодні у неї кучерики залишились лише на чубчику, вона ходить з розпущеним волоссям, сама знає, на що у неї алергія (але то їй байдуже - вона ж доросла), і вона уже тішиться зовсім іншими "іграшками"...

Я не можу зрозуміти, коли моя гарна розумашка встигла вирости у таку майже дорослу дівчину. Це так дивно, розуміти, що вона поступово стає самостійніша, у неї є свої маленькі секрети і дівочі вподобання, що я уже на з її "єпохи" (але я ще не скоро на порох розсиплюсь, не діждетесь)...

Дорослішання дітей - то абсолютно логічно, як і паніка з цього приводу батьків. Але якось звикнутись з цим важко, бо це ж мені зовсім нещодавно було 13 років, і ми з подругами кидались зеленими яблуками у хлопців під моїм вікном )))) А сьогодні уже моїй дочці 13 (добре, що хоч не меншій)...

Я вірю, що вона надзвичайно розумна, добра, чесна і порядна. Я знаю, що вона буде щасливою і матиме гарну долю. Вона дорослішає і мені потрібно вчитись її відпускати.... Але як це зробити - я не знаю... Бо я ж її люблю, мою маленьку дівчинку...
З Днем Народження, мій маленький Настуньчик !!!