Ми намагаємось виховувати своїх дітей вільними, розумними, мислячими людьми. Але дуже часто забуваємо, що цих "людей" потрібно і контролювати і ставити періодично на місце, бо у них з"являється "зіркова хвороба".
Мама намагається говорити, пояснювати, вчити, розказувати та не кричати. Але коли тебе не чують, бо саме займаються з"ясовуванням стосунків між собою дві старші, а трете, маленьке, чи то на погоду, чи то відчуваючи, що маму уже тіпає і трусить вона скоро вибухне, і собі векає, то хочеться або сісти й плакати, або поприбивати цих "дорослих".
Все ж таки, з відносно дорослими дітьми на багато більше клопоту, ніж з маленькими. Тим більше, коли маленьке одне. Маленькому потрібно не багато - щоб було сухо, циця, та мама, яка підтримує і ловить. Все.
А ось "дорослим"... Вони уже спостерігають, все "мотають на вус" та роблять свої висновки. У них з"являються питання, у них розширюється коло інтересів. Вони бажають усього і побільше, вони багато думають. а ще більше говорять. І часто спочатку говорять або роблять, а потім думають. Через них у мами дууууже швидко з"являється сивина і зменшується кількість нервових клітин.
Пробач, мамо, я була не права. Не важливо уже в чому, але я була не права. Тепер я це розумію. І я з жахом чекаю 14 - 16 років.
Як їх навчити мене чути тоді, коли я говорю, а не коли у мене уже знесло дах і я просто готова усе змести на своєму шляху? Як їх застерегти і зберегти? Як навчити цінувати, а не вимагати?
Деколи хочеться їх просто відлупити. Отак просто взяти і відгамселити від усієї душі. Щоб запам"ятали і зрозуміли. Але руки трусяться і очі "на викоті". Кричиш від безсилля, аж голос зривається... А потім "втіхаря" плачеш... Просто тому, що не розумієш - що я роблю не так? Невже вони не розуміють, що я також втомлююсь, що я не робот і не наймичка? Чому вони так поводяться? Аджеж до певного часу були просто янголятами...
А менше щіпається, і кусається... А більші п"ють кров літрами і їдять печінки кілограмами...
А потім дарують подарунки на День Матері і цілують-обнімають. І я знаю, що вони усе розуміють, що вони люблять маму і цінують. Що вони, якщо буде потрібно, віддадуть усе, що мають за маму... І цьомчики, надобраніч, і дзвінки "чи можна"... І мотання маминих нервів на лікоть...
Вони все розуміють, все знають. Але їм потрібно випробувати межі дозволеного... А у мами здають "нервішки" і вона просто поплаче тихенько у куточку, коли ніхто не бачить, і на завтра знову буде залізною леді або бетвумен (кому як більше подобається)...
Бо мама, то така істота, яка все знає, все вміє. все стерпить...
Правда, мамо?
Немає коментарів:
Дописати коментар