Чомусь дуже часто, замість того, щоб порадіти за наші досягнення, за якісь кроки вперед, найдорожчі люди, ті, хто нас оточує, починають шукати якісь недоліки у вашому житті. І стосунки у вас з чоловіком не такі як треба, і діти не щасливі, і одежа не гарна, і, і, і ... Вбиваючи на нуль усі ваші позитивні сподівання, увесь ваш чудовий настрій і бажання спілкуватись ким би то не було. Як не дивно, така поведінка притаманна не лише дорослим, а й дітям. Тільки деколи вона має набагато жорстокіші прояви. Чому ж так стається? Чому заздрять дорослі, діти і як позбавити своїх дітей цього руйнівного почуття?
Кожна з нас намагається зробити для своєї родини, для своїх дітей більше і краще. Звичайно, усім хорошим хочеться поділитись з друзями, з рідними. Але деколи, випромінюючи позитивний настрій, позитивні емоції, наштовхуєшся лише на негатив. Вам одразу повідомляють, що діти на фотографіях не щасливі, що заплатили ви дорого, що поїхали ви не тоді і не туди, що те не те і те не так.... Але ж вас усе влаштовувало до цієї розмови? Що ж сталось?
Довго спостерігаючи і аналізуючи, я зробила висновок, що це просто говорить заздрість. Дуже часто вона підсвідома і неконтрольована. Тобто, ви не спеціально намагаєтесь, наприклад, зіпсувати моє враження від нового плаття, щоб я була не така щаслива. Просто на підсвідомому рівні ви порівнюєте мій стан зі своїм, і відчуваєте якісну різницю. Не маючи іншого досвіду досягнення такого ж рівня внутрішнього стану як у співбесідника, ви починаєте його підвищений опускати до свого заниженого. Тобто це діє десь так: "Ага, у тебе нове гарне плаття, ти щаслива. Так воно дійсно гарне і тобі личить. Але я не щаслива. То чому ти щаслива? Потрібно, щоб ти була на тому ж емоційному рівні, як я!" І замість того, щоб самій піднятись до мого емоційного рівня, ви намагаєтесь опустити мене до свого.
І, що прикро, так діє більшість, не маючи досвіду іншої взаємодії. Чому так виходить? Та тому, що в дитинстві закладена така модель поведінки. З часом, комусь вдається її виправити, а комусь ні.
Погодьтесь, з такими людьми, бажання спілкуватись стає все менше і менше.
Як виховати дитину так, щоб у неї в майбутньому не виникло таких проблем? Та й щоб і в дитинстві інші діти не тікали в різні боки від ваших дітей?
Я, звичайно, не Макаренко і зовсім не Сухомлинський, але поки що, саме в цьому моменті, не можу дорікнути своїм дітям. Можливо, мої поради ще комусь допоможуть виховати своїх дітей щасливими - то чому б і ні?
Отже.
1. Найперше - це власний приклад. Діти дуже гарно фільтрують усе, про що ви розмовляєте з іншими дорослими. Навіть коли вони роблять вигляд, що не чують, навіть коли їх немає в кімнаті, навіть коли їм 3 рочки. Вони завжди усе чують і бачать. Контролюйте прояв своїх емоцій і усе, що ви говорите. Спочатку буде важкувато, але потім звикнете.
Наприклад. Ваша подруга була на відпочинку за кордоном - а у вас не вдалось. Якщо ви їй в очі будете тішитись, а потім вдома з чоловіком обговорювати "за що їй таке щастя" - ваша дитина буде робити точно так само.
Порадійте! Наступного разу ви поїдете теж, а вона, можливо, поїде до бабусі картоплю копати! Або згадайте, що ви уже були там, а ваша подруга в той час працювала продавцем на базарі.
2. Лише позитивні враження! Приклад. Моя старша дочка прийшла зі школи і з великими очима розповідає, що їх однокласниця була тиждень в Ізраїлі на відпочинку. Єдино правильною реакцією, на мою думку, було - класно! чудово! Вони молодці! Їй сподобалось? Що запам"яталось? і т д і т п. На питання - чи ми поїдемо, я відповіла, що можливо колись поїдемо. А може не в Ізраїль, а в Грецію (дочка одразу почала розпитувати про Грецію). Жодних негативних думок, слів і емоцій! Ні в якому разі не можна говорити - ну той що, а от ми поїдем..., тоді вона буде заздрити!
Позитив і ще раз позитив!!!
Також дуже неприємно, коли тобі вказують, як потрібно жити із чоловіком/дружиною, коли ви цього не просите. Звичайно, є ситуації, коли вам необхідно порадитись, поговорити з кимось і тоді ви просите про якусь пораду. Але загалом - а кому яке діло, які у мене стосунки з чоловіком? Якщо нас обох влаштовує те, що ми періодично ходимо відпочивати нарізно - то кому яке діло, чому ми так робимо? Якщо нас обох влаштовує, що перед тим, як прийняти якесь рішення, ми радимось між собою (піти кудись, зробити велику покупку та ін), а не ставимо іншого перед фактом - то це не привід вказувати, що ми не правильно живемо! Хоча... може той хто так робить просто заздрить миру і спокою у вашій сім"ї? Можливо, тут спрацьовує той самий фактор, що й з емоціями - я не можу піднятись до тебе (мати такі самі гарні стосунки у сім"ї) то опущу тебе до свого рівня (буду намагатись посварити вас і зруйнувати ваш мир і спокій).
Інших людей ви змінити не можете, ви можете лише змінити своє ставлення до ситуації і до людей. Якщо у вас немає бажання зовсім припинити спілкування (або немає такої можливості) - намагайтесь скоротити його до мінімуму і ставтесь до усього сказаного, як до гарного анекдоту - посміялись і баїньки.
Так дійсно стане легше жити. І своїм прикладом ви навчите своїх дітей не загострювати свою увагу на негативі, не псувати собі життя задля втіхи інших людей. Тому що в тому болоті дуже легко загрузнути, але дуже важко вибратись.
Не заздріть, адже ви ніколи не дізнаєтесь, чого варто було те чи інше досягнення, якому ви заздрите...
Цікава стаття на цю тему - Як подолати заздрість
Кожна з нас намагається зробити для своєї родини, для своїх дітей більше і краще. Звичайно, усім хорошим хочеться поділитись з друзями, з рідними. Але деколи, випромінюючи позитивний настрій, позитивні емоції, наштовхуєшся лише на негатив. Вам одразу повідомляють, що діти на фотографіях не щасливі, що заплатили ви дорого, що поїхали ви не тоді і не туди, що те не те і те не так.... Але ж вас усе влаштовувало до цієї розмови? Що ж сталось?
Довго спостерігаючи і аналізуючи, я зробила висновок, що це просто говорить заздрість. Дуже часто вона підсвідома і неконтрольована. Тобто, ви не спеціально намагаєтесь, наприклад, зіпсувати моє враження від нового плаття, щоб я була не така щаслива. Просто на підсвідомому рівні ви порівнюєте мій стан зі своїм, і відчуваєте якісну різницю. Не маючи іншого досвіду досягнення такого ж рівня внутрішнього стану як у співбесідника, ви починаєте його підвищений опускати до свого заниженого. Тобто це діє десь так: "Ага, у тебе нове гарне плаття, ти щаслива. Так воно дійсно гарне і тобі личить. Але я не щаслива. То чому ти щаслива? Потрібно, щоб ти була на тому ж емоційному рівні, як я!" І замість того, щоб самій піднятись до мого емоційного рівня, ви намагаєтесь опустити мене до свого.
І, що прикро, так діє більшість, не маючи досвіду іншої взаємодії. Чому так виходить? Та тому, що в дитинстві закладена така модель поведінки. З часом, комусь вдається її виправити, а комусь ні.
Погодьтесь, з такими людьми, бажання спілкуватись стає все менше і менше.
Як виховати дитину так, щоб у неї в майбутньому не виникло таких проблем? Та й щоб і в дитинстві інші діти не тікали в різні боки від ваших дітей?
Я, звичайно, не Макаренко і зовсім не Сухомлинський, але поки що, саме в цьому моменті, не можу дорікнути своїм дітям. Можливо, мої поради ще комусь допоможуть виховати своїх дітей щасливими - то чому б і ні?
Отже.
1. Найперше - це власний приклад. Діти дуже гарно фільтрують усе, про що ви розмовляєте з іншими дорослими. Навіть коли вони роблять вигляд, що не чують, навіть коли їх немає в кімнаті, навіть коли їм 3 рочки. Вони завжди усе чують і бачать. Контролюйте прояв своїх емоцій і усе, що ви говорите. Спочатку буде важкувато, але потім звикнете.
Наприклад. Ваша подруга була на відпочинку за кордоном - а у вас не вдалось. Якщо ви їй в очі будете тішитись, а потім вдома з чоловіком обговорювати "за що їй таке щастя" - ваша дитина буде робити точно так само.
Порадійте! Наступного разу ви поїдете теж, а вона, можливо, поїде до бабусі картоплю копати! Або згадайте, що ви уже були там, а ваша подруга в той час працювала продавцем на базарі.
2. Лише позитивні враження! Приклад. Моя старша дочка прийшла зі школи і з великими очима розповідає, що їх однокласниця була тиждень в Ізраїлі на відпочинку. Єдино правильною реакцією, на мою думку, було - класно! чудово! Вони молодці! Їй сподобалось? Що запам"яталось? і т д і т п. На питання - чи ми поїдемо, я відповіла, що можливо колись поїдемо. А може не в Ізраїль, а в Грецію (дочка одразу почала розпитувати про Грецію). Жодних негативних думок, слів і емоцій! Ні в якому разі не можна говорити - ну той що, а от ми поїдем..., тоді вона буде заздрити!
Позитив і ще раз позитив!!!
Також дуже неприємно, коли тобі вказують, як потрібно жити із чоловіком/дружиною, коли ви цього не просите. Звичайно, є ситуації, коли вам необхідно порадитись, поговорити з кимось і тоді ви просите про якусь пораду. Але загалом - а кому яке діло, які у мене стосунки з чоловіком? Якщо нас обох влаштовує те, що ми періодично ходимо відпочивати нарізно - то кому яке діло, чому ми так робимо? Якщо нас обох влаштовує, що перед тим, як прийняти якесь рішення, ми радимось між собою (піти кудись, зробити велику покупку та ін), а не ставимо іншого перед фактом - то це не привід вказувати, що ми не правильно живемо! Хоча... може той хто так робить просто заздрить миру і спокою у вашій сім"ї? Можливо, тут спрацьовує той самий фактор, що й з емоціями - я не можу піднятись до тебе (мати такі самі гарні стосунки у сім"ї) то опущу тебе до свого рівня (буду намагатись посварити вас і зруйнувати ваш мир і спокій).
Інших людей ви змінити не можете, ви можете лише змінити своє ставлення до ситуації і до людей. Якщо у вас немає бажання зовсім припинити спілкування (або немає такої можливості) - намагайтесь скоротити його до мінімуму і ставтесь до усього сказаного, як до гарного анекдоту - посміялись і баїньки.
Так дійсно стане легше жити. І своїм прикладом ви навчите своїх дітей не загострювати свою увагу на негативі, не псувати собі життя задля втіхи інших людей. Тому що в тому болоті дуже легко загрузнути, але дуже важко вибратись.
Не заздріть, адже ви ніколи не дізнаєтесь, чого варто було те чи інше досягнення, якому ви заздрите...
Цікава стаття на цю тему - Як подолати заздрість
+1
ВідповістиВидалити