Але якщо я минулого року раділа початку навчання, то цього року якось не дуже. Хоча мої дівки уже із задоволенням би пішли по школах. Та я думаю, що це не стільки справжнє бажання вчитись, як просто знудились вдома, хочеться уже зустрітись з друзями - однокласниками, поділитись враженнями, попліткувати з подружками, людей подивитись - себе показати (с). Вистачить цього, максимум на два - три дні. Потім бажання йти до школи перестане бути таким палким.
Але я б і не сказала, що дівчатам не подобається в школі. Є свої нюанси, але і відвертого небажання йти туди - немає. Тим більше на початку року. Інакше, ми б уже змінили школу.
Цього року Насті уже потрібно готуватись до ЗНО (все ж таки закінчує 9й клас) і хоча б приблизно вирішувати, чим вона хотіла б займатись у майбутньому.
Іванка теж зможе зрозуміти, чи таки дійсно її захоплення і хоббі - то її справжнє покликання.
Ну а Мар"яна і так уже молодець - перейшла з ясельної групи садочка до молодшої. Перший крок до випуску 😁
Мене трішки напружує така неминучість "знову до школи". Я уже просто усіма фібрами своєї душі відчуваю "здайте на...", непорозуміння із деякими вчителями тощо. Коротше, я не хочу йти в школу. От не хочу і все. Хочу перейматись лише тим, чи мої діти здорові/нагодовані/вдягнені/займаються тим, що приносить їм користь ну і задоволення. А перейматись чи виконані уроки, чи зібрані книжки, чи зроблена квітка з... підручних матеріалів і чому вчитель не перевіряє задане на канікули (ми ж усе робимо, бо якщо задали - то мають перевірити), чому багато закреслень, чому оцінка за поведінку і т д. Ні, цим не хочу. Зовсім не хочу. А, ще є "форма" - чому на чорних лосинах три камінчика блищить? чому на рукавчиках гольфа кружево з занадто великими дірочками, чому кофтинка не біла, а блідо-рожева і т д. Не бігай, не скачи, не галасуй, в телефоні не сиди, в туалет не ходи, котлетами в класі не смерди (ну, тут дійсно, можна і в столовій поїсти, якщо велика перерва) ну і багато інших "радощів" життя.
Але і хороше є, коли "я перша вирішила найскладніше завдання", "я найкраще намалювала", подвійне - мене обрали старостою класу тощо. Це приємно.
Я розумію, що моїм дітям домашнє навчання не підходить, мені воно теж не підходить. Але сильної альтернативи я, поки що, не знайшла.
Хоча, якщо поглянути з іншої сторони - не все так і погано. Усе змінюється. Десь повільно і з великими "палками в колеса", десь швидше і з ентузіазмом. Але змінюється.
Головне пам"ятати, що дитина у вас одна, хай навіть їх і троє, все одно, кожна з них у вас в єдиному екземплярі. І для неї ви і захист, і підтримка, і наставник. Любіть своїх дітей і дослухайтесь до них. Вони мають бути в пріоритеті, а не оцінки, нормативи чи кількість вигуків на уроці. Так, діти брешуть. Що тут казати, ми всі деколи брешемо. Але у стосунках зі школою не варто безапеляційно приймати сторону вчителя і школи, тільки тому, що він вчитель. Ви у своєї дитини єдині. Їй більше нікуди піти. А вчителі, так само як і ми, звичайні люди, які можуть помилятись, втомлюватись, мати поганий настрій, погане самопочуття тощо. Головне вчасно визнавати свою помилку і йти на контакт із дитиною та її батьками. Тоді в школу з радістю ходитимуть не лише учні, а і їх батьки 😁
Немає коментарів:
Дописати коментар