Вони завжди поводять себе дивно, виховані неправильно, кричать, матюкаються, б'ються і.т. Не думаю, що хоч якась мама любить чужих дітей. Але навряд чи багато хто в цьому зізнається. Хоча ті мами, у яких дитина спить, їсть, живе за іншм розкладом, ніж більшість, мене зрозуміють. Татусям трішки легше, але не всім і не завжди.
Я не ставлюсь до таких дітей агресивно, не кидаюсь на їх батьків і не даю "цінних" порад як виховувати нащадків. Сама не впевнена, що роблю все правильно. Але я намагаюсь не бувати в тих міцях, де є чужі діти.
Справа в тому, що коли вони заважають мені чи моїм дітям, я не маю права їх виховувати, робити зауваження їм чи їх батькам. Але мої діти для мене важливіші, і просто стояти осторонь я не буду. І уже добре, коли батьки чужих дітей виявляються адекватними (дивляться за дитиною, і коли вона ображає інших діток - або попереджають такі дії, або просто збирають з майданчика; адекватно реагують, коли моя дитина не хоче ділитись своїми іграшками; адекватно реагують на прохання не волати у нас під дверима, коли дитина спить тощо). А коли батьки не сприймають ні прохань і розмов? Тоді виникає зовсім негарний конфлікт. А для чого мені, щоб мої діти бачили мене в зовсім не тому стані, який би я хотіла їм показати? Я у них і так псіх, а деколи ще й скажений. Он Іванка підтвердить...
Тому, я хочу окремий двір, окремий дім і окреме море ))) Бо для когось мої діти також чужі....
Немає коментарів:
Дописати коментар