Ізки
Це невеличкий гірськолижний курорт. Але про сам курорт і про траси я не розкажу через дві причини: 1. Я не катаюсь на лижах, мене це не приваблює, та й у квітні уже снігу не було. Тож, аби не стати героєм приказки "чи то лижі не їдуть, чи я ... дуже гарний", на траси ми не ходили. 2. В дощ там нічого робити. Ні дітям, ні дорослим. Ну, хіба що, в баню сходити. Все. Так як в баню ми з дівками не мали ніякого бажання йти, то і сиділи в котеджі.
Котедж, як і більшість такого роду, дуже гарний, великий, з усіма зручностями. Я б у такому жила. Велике подвір"я, дві гойдалки, маленька пісочниця. То дійсно чудове місце. Але є одне але (с). Село маленьке, тому немає великої торгівлі, немає великого магазину. Хліб/ковбасу можна купити, але от на якісь "делікатеси" не варто розраховувати. Ми брали з собою воду/пиво/шашлики, набір круп для супчику Мар"яни і все. Розраховували, що будемо домовлятись з господарями котеджу за харчування, тим більше, що оговорювали цей момент до поїздки. Як ми приїхали, то нас чекав дуже смачний грибний супчик, який був нам "подарований" і картопелька, тушкована за якимось особливим рецептом (нам було дуже незвично, тому вона майже уся і залишилась не з"їденою).
Вечірній шашлик серед Карпатських гір допоміг забути і про важку дорогу, і про втому, і про не зовсім наповнений шлунок. Тож на ранок ми поїхали до Водоспаду Шипіт. Водоспад великий і гарний, Мар"янка мила з татом ручки у холодній водичці і тішилась з цього. Дівки фотографувались як тільки могли, а Іванка ще й сфотографувала якусь дуже рідкісну карпатську ящірку, чим потім і тішилась у школі. Дуже добре, що біля водоспаду уже була невеличка торгівля сувенірами, вином та чаєм з трав. Поки мама куштувала вино, діти обирали чай і магніти, а тато з Мар"яною мили ручки і шукали квіточки.
Після обіду почався дощик. Обід ми знову замовили у господарів, так само як і вечерю. Але вечеряли відвареними макаронами і привезеними із собою сосисками, так як господарські страви були занадто екзотичними. Можливо, така кухня для цього регіону - то звичайна справа. Хоча, кого я обманюю?! Два роки тому ми відпочивали у Приватній Садибі Лісковець, яка знаходиться в селі Малий Березний, що на кордоні із Словакією, були дуже задоволені не лише розміщенням, а й надзвичайно смачними стравами. Власниця готує дуже смачно, порції величезні. І якщо щось і залишалось, то лише з тієї причини, що наші шлунки не змогли стільки усього вмістити. Тож, справа, напевно, не у регіоні. Але то був ліричний відступ.
Після того, як почався дощ і ми залишились напівголодними, в Ізках нам нічого запропонувати ні по розвагах, ні по харчуванню не змогли, а дівки від нудьги в будинку почали перевертати усе догори дригом і намотувати мої нерви на кулачок, ми вирішили не сидіти на місці, а подорожувати далі.
Попередивши звечора господарів, що ми зранку виїжджаємо, ми почали обирати, куди далі їхати. У Львові ми уже були, але це не причина, щоб більше туди не їхати. А у Франківську ми ще не були. Так ще й від Івано-Франківська нам залишається менша відстань додому. Тобто, якщо зі Львова нам їхати 7 годин по навігатору, то з Франківська - 5. Це і стало вирішальним у виборі наступної нашої зупинки.
Замовивши готельний номер по телефону, ми вирушили у дорогу. До речі, краще замовляти квартиру за такі самі гроші. Там є і кухня, і трішки більше умов для ночівлі з дітьми, ніж у дешевенькому готелі. Хоча, дуже сильно скаржитись нам теж нема на що.
Івано - Франківськ
Наш готель розташовувався "недалеко" від центру, усього 10-15 хвилин на таксі. Першим ділом, після того, як ми вийшли з готелю після поселення, ми попросили таксиста відвести нас до якого не-будь ресторанчика чи кафе недалеко від центру, де б можна було поїсти смачно. Хто ж знав, що в центрі Івано-Франківська куди не ступи - скрізь кафе чи ресторанчик чи піцерія. Таксист висадив нас біля першого-ліпшого ресторанчика, це був "Штрудель". Ми замовили борщик, картопельку і котлетки. І, нарешті, по бокальчику холодного пивка (собі, звичайно), а дітям по стакану узвару і соку. Наївшись від пуза, але так і не спробувавши самого штруделя (пара біля нас так його смакувала, що я пошкодувала, що маю такий "невеличкий" шлунок), ми покотились на огляд пам"яток і цікавих місць Франківська.
Загалом, містечко чисте і привітне, має безліч кав"ярень на кожному кроці. Також є невеличкий книжковий базар, де ми усі скупились книжечками і були неймовірно задоволені. На каву ми зайшли у "Говорить Франківськ", але через втому, так і не змогли розчути, що він каже. А може він нам таке щось тихеньке казав, що ми ледь не заснули )))
До речі, Мар"яна у цій кав"ярні почала вимагати цицю, і я не могла їй відмовити, тому що замінити її не було чим. Тож, відсівши в куточок і відвернувшись від усіх відвідувачів до стіни, я годувала свою дівчинку. Ніхто мені і слова не сказав, криво не подивився, і навіть не хмикнув незадоволено. Хоч було цілком зрозуміло, чим це ми там займаємось. Потім ще раз довелось Мар"яну підгодовувати на вулиці, біля піцерії, поки ми чекали на своє замовлення. Тут уже довелось накритись татусевою курткою, але теж - ніхто і нічого. Я не можу сказати, що усім було байдуже. Навпаки, усім було цікаво, але жодного негативу. Хоча, можливо, якби я теліпала своєю "молочною фермою" (як каже кума) на всі усюди, може тоді і був би якийсь негатив. Це я до того, що не потрібно соромитись годувати дитину на людях, не потрібно лише цим хизуватись.
Загалом, нам сподобався Івано-Франківськ. Я, особисто, там почувалась спокійно, як вдома. Віддалені від центру райони дуже схожі на наші - десь ведеться будівництво багатоповерхівок, десь старенькі приватні будиночки, які тонуть в зелені дерев та кущів...
Думаю, що нам потрібно знову завітати до Франика, але уже без дітей, познайомитись із нічним життям міста ))) Але коли це буде....
Немає коментарів:
Дописати коментар