Я ніколи нічого вартісного не вигравала, але все одно періодично приймала (та і продовжую) участь у певних акціях чи розіграшах. Не так, щоб дуже часто, за кружки/ручки/підставки для туалетного паперу я не змагаюсь, але все ж таки.
Люблю Карпати, особливо можливість безкоштовного відпочинку в горах, тому й вирішила позмагатись за такий приз в одній із груп вконтактіку (хоч для чогось там акаунт згодився). І виграла. Зайняла третє місце, то ж розміщення було не зовсім безкоштовним, та все ж. Наш тато мені не повірив спочатку, вирішив, що я жартую, але збираючи валізи йому просто довелось повірити.
Люблю Карпати, особливо можливість безкоштовного відпочинку в горах, тому й вирішила позмагатись за такий приз в одній із груп вконтактіку (хоч для чогось там акаунт згодився). І виграла. Зайняла третє місце, то ж розміщення було не зовсім безкоштовним, та все ж. Наш тато мені не повірив спочатку, вирішив, що я жартую, але збираючи валізи йому просто довелось повірити.
1. Пакування валіз
Тут усе стандартно: всім по списку, а Мар'яні все на всякий випадок + іграшки + памперси + пюрешки/кашки/соки і сумка в салон.
2. Дорога
а) Дорожне покриття або його відсутність
Це просто ... пиз..ць.... ахтунг... Або ні, це просто АХТУНГ!!!
До Трускавця ще була дорога. Потім почався тотальний пи..ць з вкрапленнями мінімалістичного здорового глузду. Я все чекала, коли наша нещасна Ладонька, почне розсипатись по болтікам і шурупчикам на тій дорозі; і що ми потім скажемо дідові, де діли його Ласточку...
До Трускавця ще була дорога. Потім почався тотальний пи..ць з вкрапленнями мінімалістичного здорового глузду. Я все чекала, коли наша нещасна Ладонька, почне розсипатись по болтікам і шурупчикам на тій дорозі; і що ми потім скажемо дідові, де діли його Ласточку...
Хоча, при переїзді через населені пункти, вздовж дороги майже всі будиночки причепурені, охайні, багато нових, двох та трьох поверхових, на майже кожному подвір"ї авто і зовсім не Жигулики. Видно, що люди не бідують. Але одразу за ворітьми починається всесвітній колапс.... Чому не скинутись із двором навпроти і не зробити "свій" шматок дороги? І так по всьому селу? Вони ж на цих же дорогах розбивають і свої машини, а їздять там не раз в рік, і не раз за все життя, як ми... Я цього не розумію.... Жлобство?
Висновок: бережіть свою Машинку, вона вам ще знадобиться
б) Автокрісло для Мар'яни
Якщо у когось дитина не привчена до автокрісла ледь не з народження - для вас воно стане зайвим тягарем. Так як у нас немає власного авто, то і автокрісла у нас немає і Мар'яна до нього не привчена (тут так і проситься - і самі ми нє мєстниє).
Добре, що ми вирішили не купувати, а взяти автокрісло напрокат для цієї подорожі. Ходили обирати з Мар'яною, щоб їй подобалось, щоб вона сиділа там, а я б могла розслабитись на передньому пасажирському сидінні, як нормальні мами. Вона і сиділа там. Вдома і перші 5 хвилин в машині. Потім почала вставати, вигинатись, репетувати. Їй заважали паски, їй було незручно в спинку, вона хотіла до мами і взагалі, що то за фігня?! Тому, усю дорогу до Ізок ми їхали вчотирьох на задньому сидінні: я, Мар"яна, Іванка та крісло. Йому, напевно, було найзручніше. Найбільше страждала Іванка, тому що вона сиділа між мною з Мар"яною на руках та його величністю кріслом. На щастя, дорогою назад уже було куди те крісло спихнути, і можна було сидіти зручніше. Насті пощастило найбільше - вона сиділа на маминому місці, слухала музику і ледь не закидала ноги на бардачок. Бо вона ж уже доросла )))
Добре, що ми вирішили не купувати, а взяти автокрісло напрокат для цієї подорожі. Ходили обирати з Мар'яною, щоб їй подобалось, щоб вона сиділа там, а я б могла розслабитись на передньому пасажирському сидінні, як нормальні мами. Вона і сиділа там. Вдома і перші 5 хвилин в машині. Потім почала вставати, вигинатись, репетувати. Їй заважали паски, їй було незручно в спинку, вона хотіла до мами і взагалі, що то за фігня?! Тому, усю дорогу до Ізок ми їхали вчотирьох на задньому сидінні: я, Мар"яна, Іванка та крісло. Йому, напевно, було найзручніше. Найбільше страждала Іванка, тому що вона сиділа між мною з Мар"яною на руках та його величністю кріслом. На щастя, дорогою назад уже було куди те крісло спихнути, і можна було сидіти зручніше. Насті пощастило найбільше - вона сиділа на маминому місці, слухала музику і ледь не закидала ноги на бардачок. Бо вона ж уже доросла )))
Отже, висновок: якщо дитина майже від народження без автокрісла, то в півтора роки вона у нього не сяде. Не мучте ні себе, ні дитину.
в) Їжа в дорозі
Начитавшись відгуків інших мам про варені яйця в авто, вирішила теж стати прогресивною - їстимемо в дорозі на заправках або в придорожніх ресторанчиках. З собою взяли лише воду і печиво. Ну Мар"яну, звісно, це не стосувалось. Вона мала термос з кип"ятком, кашу швидкорозчинну і м"ясне пюре.
Щоб швидше виїхати, вирішили рушати о 6 ранку без сніданку. Не робіть так. Швидше не буде все одно. Нам довелось зупинятись через півтори години дороги на сніданок, тому що всі уже просто вили від голоду. Чомусь ніхто не заснув одразу після того, як машина рушила... І чому це? Але то нічого. Коли їхали додому, ми уже були розумнішими.
Перший раз ми зупинились біля ресторана Два Гуся. Чудове місце! Вся їжа свіжа (діло було в 7.30 ранку приблизно), тихо, величезний акваріум з рибками, дитячий куточок з іграшками (звідки Мар"яна не хотіла йти). В результаті, Мар"яна їла варену картопельку, яку взяли для неї, та тирила у дівок по шматочку котлеток.
Далі ми дуже сподівались, що ледь не на кожному кроці стоїть заправка ОККО з ресторанчиком - їж до несхочу. Ага... На зворотній дорозі з відпочинку, ми були уже раді навіть самій маленькій WOG без нічого, просто з малесеньким магазинчиком.
Тож наступного разу ми зупинились уже в Тернопольській обл., м. Бережани, ресторан "Стара Фортеця" Непогано. Мар"яна їла картопельку з борщу, який їли усі, але їй не дістались деруни (не доросла ще, та й вони були дуже жирні). Зате там була пісочниця з гарним чистим річковим пісочком, усіляке приладдя для пісочку було там же. Також дві гойдалки і потічок. Можна гарно відпочити і розім"яти ноги.
Якщо до Тернополя ще траплялись вряди - годи якісь заправки їз невеличкими магазинчиками, а деколи ще й з кав"ярнями (там лише ход-доги і кава), то після Тернополя дуже великий шмат дороги був зовсім без нічого. Тож наступного разу ми таки обідали у ресторанчику ОККО при в"їзді у Стрий. Мар"яна знову їла картопельку, але уже з булочкою.
Далі залишилось зовсім мало дороги, тому уже їхали не зупиняючись. Трішки накришили печива, порозкидали іграшки, одяг, але то пусте.
Дорогою додому я уже не сподівалась на заправки з ресторанами на кожному кроці і на розчинні кашки, тому взяла із собою готовий супчик з котлеткою для Мар"яни в баночку, і просила якусь частину його нагріти на першій-ліпшій заправці, коли підходив час її обіду. Але і дорога назад у нас була у "два заходи" і коротшою, тому, може і легшою. Але про це згодом.
Висновок: я ще не знаю, як подивитись, чи є у заправки ресторанчик, чи немає, але на майбутні подорожі я буду пакувати Мар"яні в окремі герметичні коробочки/баночки її порціаю на кожен прийом їжі. Баночку цю мені нагріють в мікрохвильовці за лічені секунди на будь-якій заправці, а Дорослі Дівки матимуть за щастя пообідати гамбургером чи хот-догом
г) Іграшки
Мультики ми не брали з собою, ми навіть ноут не брали: Мар"яна їх не дивиться, а Іванці неможна через поганий зір. Тож у нас була лялька, м"яка киця, посудка, книжечки, олівці-фломастери і все, що можна було видерти у Іванки, окрім електронної книжки.
Також ми брали в багажник коляску для ляльки і причандалля для пісочку.
Висновок: іграшок в машині при далекій дорозі мало не буває.
3. Циця
У мене це буде окремий пункт, так як тут є чим поділитись. Мар"яна ще на грудному вигодовуванні, але уже не стільки тому, що нам це обом зручно (я деколи уже вити хочу), а тому, що я просто не уявляю, як її відлучити. З Дорослими Дівками такої проблеми не було, але це окрема історія.
Тож у цій довжелезній дорозі циця стала моїм спасінням. Нудно - вона дістала цицю, спати хоче - теж, пити хоче - теж, їсти хоче - знову... Коротше, майже всю дорогу за винятком деяких випадків, вона провела біля циці. З однієї сторони це добре, бо Мар"яна більш-менш нормально перенесла таку довгу і не зовсім зручну дорогу; а з іншої сторони це просто капець, бо коли тебе майже 10 годин підряд цмулять, смокчуть, чухають, прикусюють і т д - то хочеться відчепити її і віддати на вічне користування.
Висновок: якщо є циця - це добре )))
Який ми зробили висновок із усієї поїздки: 12 годин в дорозі без перерви з дітьми - це дуже багато. Краще планувати поїздку короткими "перебєжками", приблизно по 100 км. Тобто, запланували кінцеву точку, і потрібно по дорозі шукати точки, в яких вам би було цікаво побувати і переночувати. Так можна більше побачити і не так виснажуватись в дорозі.
Куди ж ми приїхали і що сталось далі, доведеться читати наступного разу, інакше цю "простиню" ніхто не асіліт )))
Перший раз ми зупинились біля ресторана Два Гуся. Чудове місце! Вся їжа свіжа (діло було в 7.30 ранку приблизно), тихо, величезний акваріум з рибками, дитячий куточок з іграшками (звідки Мар"яна не хотіла йти). В результаті, Мар"яна їла варену картопельку, яку взяли для неї, та тирила у дівок по шматочку котлеток.
Далі ми дуже сподівались, що ледь не на кожному кроці стоїть заправка ОККО з ресторанчиком - їж до несхочу. Ага... На зворотній дорозі з відпочинку, ми були уже раді навіть самій маленькій WOG без нічого, просто з малесеньким магазинчиком.
Тож наступного разу ми зупинились уже в Тернопольській обл., м. Бережани, ресторан "Стара Фортеця" Непогано. Мар"яна їла картопельку з борщу, який їли усі, але їй не дістались деруни (не доросла ще, та й вони були дуже жирні). Зате там була пісочниця з гарним чистим річковим пісочком, усіляке приладдя для пісочку було там же. Також дві гойдалки і потічок. Можна гарно відпочити і розім"яти ноги.
Якщо до Тернополя ще траплялись вряди - годи якісь заправки їз невеличкими магазинчиками, а деколи ще й з кав"ярнями (там лише ход-доги і кава), то після Тернополя дуже великий шмат дороги був зовсім без нічого. Тож наступного разу ми таки обідали у ресторанчику ОККО при в"їзді у Стрий. Мар"яна знову їла картопельку, але уже з булочкою.
Далі залишилось зовсім мало дороги, тому уже їхали не зупиняючись. Трішки накришили печива, порозкидали іграшки, одяг, але то пусте.
Дорогою додому я уже не сподівалась на заправки з ресторанами на кожному кроці і на розчинні кашки, тому взяла із собою готовий супчик з котлеткою для Мар"яни в баночку, і просила якусь частину його нагріти на першій-ліпшій заправці, коли підходив час її обіду. Але і дорога назад у нас була у "два заходи" і коротшою, тому, може і легшою. Але про це згодом.
Висновок: я ще не знаю, як подивитись, чи є у заправки ресторанчик, чи немає, але на майбутні подорожі я буду пакувати Мар"яні в окремі герметичні коробочки/баночки її порціаю на кожен прийом їжі. Баночку цю мені нагріють в мікрохвильовці за лічені секунди на будь-якій заправці, а Дорослі Дівки матимуть за щастя пообідати гамбургером чи хот-догом
г) Іграшки
Мультики ми не брали з собою, ми навіть ноут не брали: Мар"яна їх не дивиться, а Іванці неможна через поганий зір. Тож у нас була лялька, м"яка киця, посудка, книжечки, олівці-фломастери і все, що можна було видерти у Іванки, окрім електронної книжки.
Також ми брали в багажник коляску для ляльки і причандалля для пісочку.
Висновок: іграшок в машині при далекій дорозі мало не буває.
3. Циця
У мене це буде окремий пункт, так як тут є чим поділитись. Мар"яна ще на грудному вигодовуванні, але уже не стільки тому, що нам це обом зручно (я деколи уже вити хочу), а тому, що я просто не уявляю, як її відлучити. З Дорослими Дівками такої проблеми не було, але це окрема історія.
Тож у цій довжелезній дорозі циця стала моїм спасінням. Нудно - вона дістала цицю, спати хоче - теж, пити хоче - теж, їсти хоче - знову... Коротше, майже всю дорогу за винятком деяких випадків, вона провела біля циці. З однієї сторони це добре, бо Мар"яна більш-менш нормально перенесла таку довгу і не зовсім зручну дорогу; а з іншої сторони це просто капець, бо коли тебе майже 10 годин підряд цмулять, смокчуть, чухають, прикусюють і т д - то хочеться відчепити її і віддати на вічне користування.
Висновок: якщо є циця - це добре )))
Який ми зробили висновок із усієї поїздки: 12 годин в дорозі без перерви з дітьми - це дуже багато. Краще планувати поїздку короткими "перебєжками", приблизно по 100 км. Тобто, запланували кінцеву точку, і потрібно по дорозі шукати точки, в яких вам би було цікаво побувати і переночувати. Так можна більше побачити і не так виснажуватись в дорозі.
Куди ж ми приїхали і що сталось далі, доведеться читати наступного разу, інакше цю "простиню" ніхто не асіліт )))
Немає коментарів:
Дописати коментар