Хтось каже, що любить зиму, бо тут Новий Рік, Різдво і усе таке, що наповнює світлом і душевністю. Хтось любить літо, бо відпустки і можливість побути разом, помадрувати чи ще щось. А я не можу такого сказати. Я не можу сказати, що якась пора року більш сімейна/душевна, ніж інші. Постійно можна знайти якісь спільні справи/розваги. Згодна, коли холодно, то легше "кучкуватись" і більше часу проводити вдома - так тепліше. Може тому зима здається більш "родинною".
Але насправді відчуття свята має бути десь всередині тебе. Тоді і в дощ на Новий Рік можна бути щасливим.
Цей рік для нас в цілому дуже знаковий. Але ця зима надзвичайно нервова і тривожна. Я знаю чому і могла цьому запобігти, але не змогла (значить мало старалась). Напевно тому я вперше цього року не раділа першому снігові. Я його майже і не помітила б, якби не побачила, як собака смішно ловить сніжинки ротом і гавкає на них. Проте, якогось очікування дива немає взагалі.
Здається, все ідеально - будинок, засніжений ліс поруч, камін з живим вогнем, велика тепла собака і м"якенька кицька, діти відносно здорові... Вже і ялику поставили, і гирлянди розвісили, і імбирного печива напекли - ну чого тобі ще?! А ніт. Нема.
Здається, це перший рік, який я пам"ятаю, у якого немає передчуття ні свята ні чуда... Десь ділось.
Тривоги, переживання, невпевненість у майбутньому, розчарованість і безсилля - ось ті, хто вбиває свято... Кожен окремо - то просто мильна бульбашка на воді. А от коли це все збирається разом...
Усе можна подолати і все можна виправити. Безвихідь - це уже коли зверху засипали землею. А поки що - працюймо! Тому дуже сподіваюсь, що наступного року усе буде по іншому: і перший сніг лягатиме довгоочікуваними пір"їнками, і імбирне печиво пахнутиме святом, і очікування чуда щемитиме у серці як в дитинстві...Усе має повернутись, бо без цього неможливо адекватно дивдитись на світ )))
Немає коментарів:
Дописати коментар