Сьогодні рівно тиждень, як Мар"яна залишається спати у садочку. Це просто неймовірна подія! По-перше, вона лягає спати вдень без Диді, що дає слабеньку надію на те, що скоро вона зовсім від неї відмовиться. По-друге, у мене з"явилось більше вільного часу, коли я можу зайнятись своїми справами. І все було б добре, якби не одне "але" (с). Це моє почуття провини за те, що тепер я менше часу проводжу з Мар"яною. Чому?
