Хворі діти - зла мама

Коли хворіють діти - це погано. А після "супер" реформ в медичній галузі - взагалі жахливо. Коли не знаеш, ні що за хвороба, ні як її лікувати, а на лікаря надії немає... Тому що прийде "сімейний лікар", який про педіатрію знає доволі віддалено (а які можуть бути знання після трьох місяців перекваліфікації, якщо перед тим декілька років пропрацювати вузьким спеціалістом у зовсім іншій галузі). І цей лікар призначить травки - муравки, які не нашкодять, але і не допоможуть. Сенсу викликати такого лікаря не бачу.



Доводиться шукати приватних спеціалістів, адже здоров"я дитини - це важливіше за будь що. Призначаються обстеження, лікування... А діти сидять вдома і нудяться... Їм то краще, то гірше, то ніяк... А мама сидить вдома разом з ними - бо як можна залишити хвору дитину з температурою вдома без догляду? А якщо стане гірше? От і сидять всі разом...

Мамі дуже шкода своїх дітей - адже їм погано, вони хворі, маленькі і такі беззахисні. Вона приголубить і пожаліє, і ліки буде намагатись підсолодити, і супчику зварить улюбленого, і погодує... І вночі мама не буде спати - первіряє температуру по декілька разів за ніч, стежить за станом дитини, дає ліки при потребі. А зранку готує їжу, легеньку, щоб не навантажувала шлунок, знову стежить за прийомом ліків, вмовляє поїсти, розповідає, чому потрібно пити несмачні ліки... Паралельно робочі питання потребують відповідей (на ліки і їжу гроші ніхто не подарує), і ламаються усі плати і летять шкереберть...

Дітям уже легше, хвороба відступає... Та вони всеодно вимагають, щоб мама годувала їх з ложечки, перебирають їжею, знову не хотять приймати ліки, бо вони не смачні (ну то й що, що без них не одужаю, а я їх не хочу пити...)

Мамина втома, розчарування і почуття безпорадності її переповнюють. Мама злиться і готова взірватись. Звичайно, причиною зовсім не діти і їх хвороба. Першою причиною є беспорадність. Злість і втома в таких випадках - нормальне явище. Адже мама, в першу чергу, -  просто людина, яка і втомлюється, і будує плани, любить і розчаровується....

Я вірю, що є десь мами, які стійко і тепляче витримують дитячі "коники", спокійно можуть витримати два тижні з двома дітьми в одній квартирі, не виходячи ні на хвилину, і залишаючись сам-на-сам із собою, тільки коли вони мають здоровий або майже здоровий сон...  Можливо, є такі мами. Але я, на жаль, належу до більшості, які мають свої ємоції.

Є частина матусь, які зляться, а потім винуватять себе у тому, що вони погані мами, якщо у них виникають такі ємоції, картають себе і намагаються якось підлеститись до дітей. Пам"ятайте - ВИ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ - НАЙКРАЩА МАМА! І в даний момент, ви робите усе, що в ващих силах для своєї дитини! А так може робити лише найкраща мама! Але ви, в першу чергу, - просто людина, яка має свої емоції! Це нормально! Головне контролювати силу їх прояву і вчасно пояснити дитині, що з вами відбувається. Можна просто сказати, що ви не знаєте, що робити і не знаєте чим допомогти сину/донці у тому, що він/вона не хоче лікуватись. От у вас і виникає злість, від того, що ви не знаєте що робити, як пояснити ще, що ліки не завжди бувають солодкими, що бульон чи суп потрібно їсти обов"язково...

Розумію, деколи хочеться просто відгамселити по маленькій дупці, покричати і вибігти куди очі дивляться, гримнувши про цьому дверима... Але як же ви без цих маленьких "монстриків"? А як же вони без вас? Отже залишається просто усвідомити, що діти - це окремі особистості, з думкою яких деколи потрібно рахуватись, пояснювати; піти у ванну позлитись, побити подушку, заспокоїтись і пояснювати знову...

А плани летять шкереберть, весна тішить міцними морозами, кучугурами снігу, хворими дітьми, шалено дорогими ліками та черговими неймовірними ідеями )))

Усе минає - і це мине. Лише потрібно набратись терпіння. дууууууже багато терпіння і заспокійливого (це так, на всяк випадок ).