Це був гарний навчальний рік і він повинен мати гарне завершення. Подорож усім класом із першою вчителькою, яка стала останньою для нашого четвертого класу у такому складі, залишиться чудовою згадкою про молодшу школу. І, крім того, стане ще одним скарбом у нашій скарбничці подорожей.
Першим пунктом нашої подорожі став скельний чоловічий монастир у селі Лядово. На 90 метровій висоті вирубана келія преподобного Антонія Печорського. За легендою, він "почув глас небесний", і видовбав собі келію в скалі, де жив і молився. Дійсно, в самій скелі, на надзвичайній височині є келія, склеп із кістками ченців та дві церкви. історія цього місця дійсно цікава і вражаюча. Але більше запам"ятались відчуття, ніж образи.
На даний момент, справжній вхід у келію Антонія замурований, сама келія розширена і до неї продовбаний інший вхід. Не зважаючи на те, що паломництво сюди, окрім звичайної людської цікавості, має за мету вшанування жертвенного життя Антонія, але у мене виникло відчуття, що нам там не раді. Ні, монахи дуже привітні, хоч ми і втручаємось у їхнє життя. Відчуття виникло у самій келії. Хотілось швидше звідти вийти і нічого не торкатись, тому що це не подобається власнику. Здавалось, що ми заважаєм і не маєм права там бути... А в кістниці ( де зберігаються кістки монахів, а вони лежать в ще одній печері у спеціальних заглибленнях зовсім не прикриті), так взагалі хотілось вибігти. Можливо я занадто захоплююсь паранормальними явищами і творами С. Кінга, але знаходитись серед душ померлих, яким заважають спочивати з миром - це вище за мене. А от Іванка сказала, що я боягузска. Може й так.
Лядово відоме ще "Антонієвим джерелом". Це джерело, вода якого вважається цілющою, б"є прямо із скелі. Вода холодна і смачна. Люди приходять сюди, щоб скупатись, вмитись, напитись цієї водички та привезти її додому. На жаль, я "зтупила", тому додому ми водички не привезли. Але навмивались досхочу.
Після наскельного монастиря, історико-культурний заповідник Буша вселяв спокій і впевненість, що життя - це гарна річ, як не крути )))
Колись Буша була прикордонним містом, із муром і палацом. Трагічні події відбулись за часів Хмельниччини. Тоді у бою за своє місто з поляками, загинуло майже все населення Буші, було зруйновано мури, оборонні вежі. З часом, каміння, яке залишилось від будівель, селяни позабирали для використання у своїх потребах. Не знищенною залишилась лише одна вежа та невеличкі ділянки муру. Уже у наш час, на території заповіднику було знайдено залишки трипільської культури.
Ще дуже цікавим є скельний ... навіть не знаю, як назвати... напевно, скельний жертовник. У невеличкій скелі, захованій серед дерев, було знайдено прадавні келії та жертовну залу. На скелі висічені різноманітні язичницькі символи - олень, людина в молитовній позі, вікно в потойбічча та ін. А ще є масонський знак - око у трикутнику, який було висічено у 1544 році. Що він робить у тій скелі - не зрозуміло. Але дуже цікаво... Тому що не просто так висікали "вікна у потойбіччя" і через багато століть там же - масонське око... Можливо колись відкриється ця таємниця. Принаймні, мені б хотілось знати "розв"язку", і, бажано, щоб вона була щасливою. Хоча... а може то ще один промінчик на справжне походження людини на землі? або на наше майбутне? В будь - якому разі, це потрібно побачити.
Усі потомились, не стільки від тривалої дороги, як він надзвичайної кількості вражень. Але добре, що усі уже вдома. Наша вчителька, напевно, найбільше раділа тому, що цей день скінчився. Адже 27 дітей і 19 дорослих - за всіх відповідаєш і маєш прослідкувати - це ж здуріти можна! Вона у нас класна, шкода, що ми - її останній клас. Наша вчителька, після 45 років педагогічного стажу, пішла на пенсію... Сподіваюсь, що це було чудове закінчення її кар"єри і нашої молодшої школи.
А в Лядово ми, напевно, повернемось уже самостійно. Можливо, хтось з моїх дівчат стане істориком, археологом і дізнається, що то за наскельні малюнки в Буші... В будь - якому випадку, ми задоволені поїздкою і усім рекомендую.
Першим пунктом нашої подорожі став скельний чоловічий монастир у селі Лядово. На 90 метровій висоті вирубана келія преподобного Антонія Печорського. За легендою, він "почув глас небесний", і видовбав собі келію в скалі, де жив і молився. Дійсно, в самій скелі, на надзвичайній височині є келія, склеп із кістками ченців та дві церкви. історія цього місця дійсно цікава і вражаюча. Але більше запам"ятались відчуття, ніж образи.
На даний момент, справжній вхід у келію Антонія замурований, сама келія розширена і до неї продовбаний інший вхід. Не зважаючи на те, що паломництво сюди, окрім звичайної людської цікавості, має за мету вшанування жертвенного життя Антонія, але у мене виникло відчуття, що нам там не раді. Ні, монахи дуже привітні, хоч ми і втручаємось у їхнє життя. Відчуття виникло у самій келії. Хотілось швидше звідти вийти і нічого не торкатись, тому що це не подобається власнику. Здавалось, що ми заважаєм і не маєм права там бути... А в кістниці ( де зберігаються кістки монахів, а вони лежать в ще одній печері у спеціальних заглибленнях зовсім не прикриті), так взагалі хотілось вибігти. Можливо я занадто захоплююсь паранормальними явищами і творами С. Кінга, але знаходитись серед душ померлих, яким заважають спочивати з миром - це вище за мене. А от Іванка сказала, що я боягузска. Може й так.
Лядово відоме ще "Антонієвим джерелом". Це джерело, вода якого вважається цілющою, б"є прямо із скелі. Вода холодна і смачна. Люди приходять сюди, щоб скупатись, вмитись, напитись цієї водички та привезти її додому. На жаль, я "зтупила", тому додому ми водички не привезли. Але навмивались досхочу.
Після наскельного монастиря, історико-культурний заповідник Буша вселяв спокій і впевненість, що життя - це гарна річ, як не крути )))
Колись Буша була прикордонним містом, із муром і палацом. Трагічні події відбулись за часів Хмельниччини. Тоді у бою за своє місто з поляками, загинуло майже все населення Буші, було зруйновано мури, оборонні вежі. З часом, каміння, яке залишилось від будівель, селяни позабирали для використання у своїх потребах. Не знищенною залишилась лише одна вежа та невеличкі ділянки муру. Уже у наш час, на території заповіднику було знайдено залишки трипільської культури.
Ще дуже цікавим є скельний ... навіть не знаю, як назвати... напевно, скельний жертовник. У невеличкій скелі, захованій серед дерев, було знайдено прадавні келії та жертовну залу. На скелі висічені різноманітні язичницькі символи - олень, людина в молитовній позі, вікно в потойбічча та ін. А ще є масонський знак - око у трикутнику, який було висічено у 1544 році. Що він робить у тій скелі - не зрозуміло. Але дуже цікаво... Тому що не просто так висікали "вікна у потойбіччя" і через багато століть там же - масонське око... Можливо колись відкриється ця таємниця. Принаймні, мені б хотілось знати "розв"язку", і, бажано, щоб вона була щасливою. Хоча... а може то ще один промінчик на справжне походження людини на землі? або на наше майбутне? В будь - якому разі, це потрібно побачити.
Усі потомились, не стільки від тривалої дороги, як він надзвичайної кількості вражень. Але добре, що усі уже вдома. Наша вчителька, напевно, найбільше раділа тому, що цей день скінчився. Адже 27 дітей і 19 дорослих - за всіх відповідаєш і маєш прослідкувати - це ж здуріти можна! Вона у нас класна, шкода, що ми - її останній клас. Наша вчителька, після 45 років педагогічного стажу, пішла на пенсію... Сподіваюсь, що це було чудове закінчення її кар"єри і нашої молодшої школи.
А в Лядово ми, напевно, повернемось уже самостійно. Можливо, хтось з моїх дівчат стане істориком, археологом і дізнається, що то за наскельні малюнки в Буші... В будь - якому випадку, ми задоволені поїздкою і усім рекомендую.
Немає коментарів:
Дописати коментар