Дорослі - це діти, які постаріли

Дивлячись на своїх дівчат, періодично згадую себе десь у їхньому віці і стає дуже смішно. Хоча, не завжди...

Матеріальне чи духовне? Телевізор чи подорож?

Давно задумуюсь над тим, що не тяжію я до матеріального/фізичного. Тобто, не потрібен мені новий ноутбук, поки мій гарно працює і виконує усі потрібні функції. І мене абсолютно не хвилює, що він зовсім немодного бренду і немає вбудованого чогось - там, що, по суті потрібно зовсім невеличкій групці спеціалістів... Замість того, щоб витрачати гроші на модну дрібничку, я краще витрачу їх на подорож та гарну книжку. Відповідно, і дітей намагаюсь навчити перевазі духовного над матеріальним. І уже маю результати - як позитивні, так і негативні... Єдине, чого мені б дуже хотілось із такого матеріального - це власне житло...

Наші діти - це відображення нас у цьому ж віці. Перевірено на собі )))

Ніколи не думала , що доведеться відчути себе на місці своєї мами і дивитись на саму себе одночасно. Але це сталось, коли моїй Насті майже виповнилось 10 років. Здається, для перехідного віку ще рановато, але, очевидно, час біжить швидше, і для наших дітей -  це "в самий раз".