Давно задумуюсь над тим, що не тяжію я до матеріального/фізичного. Тобто, не потрібен мені новий ноутбук, поки мій гарно працює і виконує усі потрібні функції. І мене абсолютно не хвилює, що він зовсім немодного бренду і немає вбудованого чогось - там, що, по суті потрібно зовсім невеличкій групці спеціалістів... Замість того, щоб витрачати гроші на модну дрібничку, я краще витрачу їх на подорож та гарну книжку. Відповідно, і дітей намагаюсь навчити перевазі духовного над матеріальним. І уже маю результати - як позитивні, так і негативні... Єдине, чого мені б дуже хотілось із такого матеріального - це власне житло...
Ми дуже залежимо від матеріального, від винаходів, які нам спрощують життя. Але одні з них дійсно необхідні і звільняють масу часу для саморозвитку і для того, щоб бути ближчим до своєї родини. Але більшість, все таки, є лише ознакою певного соціального статусу.
Наприклад, телевізор 42 дюймів з 3D ефектом. Як на мене, то телевізор - це взагалі зайве. Якби, в певний час, у нас не стались проблеми з провайдером і перегляд футболу он-лайн не дратував своєю повільністю - телевізору у нас би й не було зовсім. А так - він у нас є, але лише для перегляду футболу. Новини - з інтернету, фільми - з інтернету, передачі - інтернет, мультики - в інтернеті і т д.
Те ж саме стосується і пральних машин, які "посріблюють ваш одяг" (гарний рекламний хід); автомобілів, які майже літають на краплі пального і зовсім безпечно тощо.
Частина усього цього використовується лише для того, щоб довести собі та оточуючим, що "я заможний", " я кращий за вас", " я теж так можу" і т.д і т.п. Але реальної користі усе це не дає.
Навіщо купувати супер-модний ноутбук для того, щоб посидіти Вконтакті, якщо за ці гроші можна поїхати на тиждень в Карпати чи в Крим? Навіщо купувати третій супер-великий телевізор, якщо за ці гроші можна відвідати кілька країн і отримати масу задоволення, побачити, як живуть різні люди, із відмінним світоглядом і менталітетом, дізнатись щось нове...?
Так думаю я. І, напевно, так думають мої діти. Вони зовсім не переживають, що вони гуляють у простенькому одязі, зате я спокійно реагую, коли вони його "вбивають" в пісочниці. Вони не дуже хвилюються, якщо комусь із однолітків купили ноутбук, їх більше хвилює, що хтось із друзів був десь на екскурсії, і розповідав стільки усього цікавого...
Звичайно, мої діти не живуть на безлюдному острові, тому деколи і вони просять "а можна мені такий телефон, сенсорний із усілякими штуками, як у Вані/Тані/Мані?" На що одразу отримують відповідь - "Навіщо?". - "Бо він класний" - "Чим він класний?. Що у ньому є таке, що тобі потрібно для навчання чи просто несе якусь користь?" - А у відповідь довге мовчання. Також намагаюсь наводити відповідність по вартості корисного і "хочу". Як правило, довго переконувати моїх дівчат не доводиться. Але деколи і вони мене переконують ))) Буде у Насті новий телефон, з великим екраном ))) Зараз у неї простенька нокія, а буде простенький самсунг (напевно), функції ті ж самі, що й у нокії, але більший екран і кращі зображення - щоб не псувались очі (геніальний аргумент) )))
Едине, що із матеріального мені б дуже хотілось - своє власне житло... Де б дівчата могли розміщувати на стінах постери, малювати, а я б не турбувалась, що мені доведеться оплачувати ремонт чужого житла...
А все інше - швидкоплинне... Краще мандрівки, знання, мови і т.д...
Немає коментарів:
Дописати коментар